Твір на тему: «Свобода і неволя у творі Володимира Дрозда «Білий кінь Шептало»
У невеличкому оповіданні відомого українського письменника В. Дрозда «Білий кінь шептало» було порушено важливі для кожної особистості проблеми, вирішення яких необхідне для самовираження і самоусвідомлення будь-якої людини. Алегоричний образ головного героя оповідання, білого коня на ім’я Шептало, став символом людини, яка виділяється з натовпу і відрізняється від оточуючих.
Дуже швидко стає зрозумілим, що роздуми, які спадають на думку коневі, — це насправді роздуми особливої, неординарної людини. Таку людину в суспільстві часто називають «білою вороною». Мабуть, і біла масть коня не випадкова, бо він може бути натяком на цей вислів.
Шептало добре розумів свою незвичайність, він часто згадував матір, яка працювала у цирку, пригадував розповіді про норовистих білих коней — своїх предків. Але, незважаючи на свою неординарність, Шептало змушений був зливатися з табуном, щоб не впасти в око Степанові і уникнути його батога.
Однак це бажання не було прагненням стати частиною колективу, а зовсім навпаки. Шептала гнітила принизлива й одноманітна робота колгоспних коней, йому було огидне перебування в табуні, був огидним водопій біля колодязного корита, а не на річці. Цим коритом письменник підкреслює обмеженість світу, що визначав життя білого коня. Автор ніби звертається до головного героя оповідання з питаннями про те, чи зможе він так прожити усе життя, чи зможе увесь час ходити за конюхом, увесь час знаходитися серед спітнілих кінських тіл, які й думки не мають про волю?
І Шептало відповідає на ці запитання: він показує свій норов і тікає в луки. Він переживає неповторні відчуття волі й свободи, добре знайомі його предкам. Змивши з себе увесь бруд у річці, Шептало розуміє, чому конюх дозволяв собі бити гордого білого коня: він настільки забруднився, що став сірим, схожим на усіх інших.
Усвідомлення своєї неординарності дозволило білому коню пробачити Степана. Шептало навіть засумував за ним і врешті-решт вирішив повернутися до конюшні. Перед тим, як знову опинитися в табуні, білий кінь вивалявся в багнюці і став схожим на інших коней. Але тепер у його серці жила впевненість, що він особливий і його нікому не вдасться зломити, адже він самовизначився хоча б для себе. На жаль, Шептало вирішив, що для того, щоб його не били і не цькували, він повинен залишатися сірим і непомітним.
Так само і люди, які відрізняються від натовпу, які не бажають йти одним шляхом з цим натовпом, отримують дуже багато стусанів. І тільки сильним особистостям вдається відстояти своє «я», а більшість з них знов «обмазуються багнюкою» і стають такими, як і усі інші.