Твір на тему: «Стрибнув у ніч, у смерть, на щастя» за твором Івана Багряного «Тигролови»
Роман «Тигролови» Івана Багряного вважається одним із кращих пригодницьких творів української літератури. При цьому письменникові майже нічого не треба було придумувати, бо більшість описаних у творі подій він пережив особисто. Друзі Івана Багряного знали його як запальну і непосидючу натуру. Юрій Смолич, один з його товаришів, згадував: «З’являвся він завжди несподівано — лаяв увесь світ, бушував, а потім влягався спати прямо на письмовому столі. Жив Іван Багряний у свого друга і не мав власного ліжка. Звідти, зі столу, його і забрали».
Івана Багряного ув’язнили до слідчого ізолятора НКВС. У слідчого по його справі не було жодного факту, жодного доказу вини. Він піддав Багряного жорстоким тортурам і намагався спровокувати того до зізнання, але той тримався незалежно й гордо. Не знаючи, що робити з ним далі, слідчий передав справу до суду і так звана «трійка» вислала Багряного з України, направивши з іншими політичними в’язнями до півночі Далекого Сходу. Разом з тисячами таких саме невинних людей письменника було відправлено до сталінських концтаборів. Але навіть там представники тоталітарної влади нічого не змогли вдіяти з незламним в’язнем. Багряний тікає з концтабору і переховується серед своїх співвітчизників у Зеленому Клині.
Герой роману «Тигролови» Григорій Многогрішний майже крок у крок повторює шлях письменника. Та й місце дії твору те ж саме — поселення Зелений Клин, таємничий і чудовий куточок України, який заховався в тайгових нетрях на Далекому Сході. Цей край заселявся українцями ще у XVII-XVIII століттях, його жителі не визнавали ні царської, ні більшовицької влади.
Потрапляє на цю вільну землю Григорій після того, як тікає з арештантського ешелону. Але він справжній лицар духу, бо не хоче жити затишно і тихо, робити кар’єру, створювати сім’ю, ростити дітей, пристосовуватися до обставин, гнути голову перед владою і при цьому відчувати себе щасливим. Тому і стає він у світі насильства неприрученим, безстрашним «тигром», тому й біжить він над прірвою страждань, тому й здобуває він своєю сміливістю заслужене право на життя і щастя. У своїх розповідях родині Сірків Григорій згадує: «І я втік з ешелону. Вони везли мене з України на каторгу, на повільну смерть, і берегли, як пси. А я втік. Вистрибнув на ходу зі скаженого поїзда — стрибнув у ніч, у смерть, на щастя. І я мав щастя... Я потрапив до вас, я мав щастя».
Многогрішний хоча і відкинув обережність, та діяв грамотно й виважено. Григорій усе розрахував, та все ж ніяк не міг передбачити, що його буде чекати у тайгових нетрях. Та він волів скоріше загинути, але не чекати звільнення та повільно вмирати в таборі. Герой роману стрибнув у ніч, на щастя, і врешті-решт отримав його. Сміливість допомогла йому не тільки врятуватися з ешелону і помститися ворогові, а й підкорити серце гордої українки Наталки Сірківни, стати щасливим поряд з коханою дівчиною.