Твір на тему: «Соня Мармеладова і Родіон Раскольніков у романі Федора Достоєвського «Злочин і кара»
Роман «Злочин і кара» займає особливе місце у творчості Ф. Достоєвського як доробок загального філософського, ідеологічного, психологічного змісту. У кожного з читачів виникало запитання: як боротися зі злом світу? Як і автора, читачів змушували страждати моральні та фізичні муки «принижених і ображених». Але на питання, що ж залишається людині, яка задихається в цьому світі насильства і несправедливості, автор відповідав: «Християнська смиренність і всепрощення». І донести до читача цю ідею великого терпіння і «зажерливість страждання» Достоєвському допомагають створені ним образи головних героїв роману Родіона Раскольнікова і Соні Мармеладової. Не випадково саме Соні повіряє Родіон Раскольніков свою таємницю, муку і самотність душі: «Тепер одна ти... ми разом...» У цих людей, таких різних на перший погляд, є багато спільного. Обидва вони представляють світ «принижених і ображених». Раскольніков «задавлений бідністю», бідний і обірваний, «квартирна хазяйка вже два тижні перестала відпускати йому страви», він змушений залишити університет через відсутність коштів. На частку ж Соні випала найжахливіша доля, яка коли-небудь випадала на долю російської жінки, — доля повії, на яку вона зважилася, коли сім’я Мармеладових опинилася в остаточному глухому куті. І Раскольніков, і Соня «грань переступили», моральну межу: Раскольніков скоїв вбивство, Соня пішла «по жовтому квитку». «Хіба ти не те ж зробила? Ти теж переступила, змогла переступити. Ти на себе руки наклала, ти загубила життя... своє».
І ще одне ріднить ці долі і характери — вміння страждати за інших, здатність до співчуття. Так, у Раскольнікова вразлива душа, палка думка, сувора совість, і тому його замучило загальне горе тих, кого він любить: сестри Дунечки і матері, сім’ї Мармеладових, розбещеної дівчинки на Кінногвардійському бульварі, самогубця на мосту, дітей з нетрів Петербурга, міста «дірок і монументів». Щодо Сонечки, то образ її — втілення «зажерливості страждання», людинолюбства, вміння зрозуміти і прийняти чуже страждання як своє. Саме тому і честь, і життя своє вона приносить в жертву близьким.
Зіставляючи героїв, Достоєвський протиставляє їх один одному, щоб переконати читача в правильності ідеї смирення, тому простежує шлях Раскольнікова до визнання правди Соні. Але хоча герої страждають і «переступають» не для себе, а для блага інших, прагнучи полегшити і змінити умови життя людей, ставлення до власного страждання у них абсолютно різне. Соня приймає страждання як належне, з християнським смиренням, яке стверджує, що стражданнями вдосконалюється душа. Раскольніков же, за своїм звичаєм, бунтує, страждає бурхливо і важко. Перш за все тому, що вбивство принесло йому головне страждання: відчуження від інших людей, заради яких він його й вчинив. До того ж, на його думку, він виявився неспроможний, не підходить на роль «власне людини» за його ж власної теорії. Все це змушує його шукати підтримки у Соні, єдиної рівної, яка переступила. Але Соня приходить в жах від його розповіді. Адже вона переступила через себе! А він скоїв страшний гріх і відняв життя в іншої людини. У кінцевому підсумку саме Соня призводить героя до оновлення через страждання та спокуту і в цьому і полягає її роль у романі: не дати остаточно загинути головному герою, врятувати його безсмертну душу.