Твір на тему: «Сомко і Шрам як ідеальні романтичні образи козацької старшини» за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада»
У романі «Чорна рада» П. Куліша відтворюються події, що відбувалися у 1663 році, за часи, відомі в українській історії як часи Руїни. Після смерті Б. Хмельницького на гетьманську булаву з’явилося занадто багато охочих. Кожен з них прагнув панувати по обидві боки Дніпра, на всій Україні. Народові дуже важко було розібратися, хто з цих кандидатів турбується про долю країни, а хто з них дбає лише про власні інтереси.
Письменник вважав, що український народ помилився, коли обрав гетьманом І. Брюховецького, він був впевнений, що за інших умов, за умов перемоги Я. Сомка, історія країни могла б розвиватися в зовсім іншому напрямку. Саме його автор роману вважав ідеальним кандидатом на гетьманську булаву. Посилаючись на літописи, П. Куліш описував Сомка як гарного козака, який виділявся серед інших і своїм розумом, і своєю поважністю. Хоча І. Брюховецький явно поступався Я. Сомкові, але козаки не бажали, щоб гетьман сильно відрізнявся від них самих і мовою, і одягом, і поставою. Крім того, Сомко був людиною, яка завжди говорила людям у вічі те, що про них думала. Яким Сомко мав єдину у своєму житті ціль — під гетьманською булавою об’єднати Правобережну і Лівобережну Україну.
П. Куліш романтизував Сомка і показав, що його душею володіла єдина пристрасть — рідна Україна, і крім неї він нічого не бачив. Саме за цю його пристрасть на Сомка ображалася його кохана Леся. Своїм дівочим серцем вона добре відчувала, що «тільки в його і думки, що про гетьманські порядки». Поряд із долею Батьківщини для нього не важило навіть життя.
Такими ж палкими патріотами були і друзі Сомка, серед яких найвірнішим був Шрам. Панотець і полковник в одному обличчі, він не міг спокійно сидіти і спостерігати, як надвоє роздиралася Україна: «Як треба рятувати Україну, байдуже мені і літа, й рани. Обновиться як орля юність моя». Шрам не міг всидіти на одному місці, хоча й мав і поважні літа, і гарний маєток. Доля України турбувала його більше ніж власне горе. Не плакав він тоді, коли побачив сина, пробитого сімома кулями, а коли думав про беззаконня на рідній землі — сльози самі текли у нього з очей.
Яким Сомко, як і його вірний товариш Шрам, загинув від рук новообраного гетьмана І. Брюховецького. Як сказав автор роману, вони «полягли од беззаконного меча шановними головами», але слава їхня не полягла і залишилася у століттях. Хоча і не вдалося цим славетним козакам довести свою справу до кінця, але у таких людей завжди будуть послідовники. Адже своїм саможертовним життям, своєю пристрасною любов’ю до Батьківщини вони назавжди залишилися прикладом для усіх наступних поколінь.