Твір на тему: «Сірки — міцне родовідне дерево української нації» за романом Івана Багряного «Тигролови»

Рейтинг твору — 4.36 на основі 11 голосів

Письменник-емігрант Іван Багряний зобразив у своєму романі «Тигролови» образ українця і показав Європі справжнього представника ображеної нації, яку винищували страшними голодоморами, жахливими репресіями, але все одно не змогли вбити.

Хоч роман і не автобіографічний, але страждання і негаразди самотньої людини, які відбувалися у непрохідній тайзі, були не вигадані письменником, а насправді пережиті ним. Письменник, змальовуючи життя українців на Далекому Сході, використовує власні враження від відвідування Зеленого Клину. Там жили українці, колишні вигнанці і втікачі, які постраждали від радянської влади. Вони створили свій український світ у цьому куточку тайги і наповнили його гармонією і чистотою.

Катерина Сірко розповідає: «І назви наші люди подавали тут свої, сумуючи іноді за рідним краєм...». Її родина зберегла рідну мову і православну віру, вони жили, дотримуючись народних традицій і звичаїв. Всі вони були гордими, мужніми, волелюбними і впевненими в собі. Також на Григорія справила велике враження інша сім’я — родина Морозів: «Всім такі, лише одним не такі — поглядом, життєвим тембром, іншою якістю».

І Григорій Многогрішний теж дотримується народної моралі. Навіть коли Наталка дозволила взяти коня, він цього не зробив, а взяв всього лише сірники, харчі та жменю набоїв. Його примушує повернутися до Сірків суто українська вдячність за доброту і гостинність, щоб як слід розпрощатися і подякувати.

Засновані на ментальності українського народу традиції та звичаї, відзначаються совісністю, доброзичливістю, гостинністю, і це не століттями встановлена данина, а спонукальна сила.

Роман Івана Багряного «Тигролови» відображається і на минулому, і на сучасному, і на майбутньому. Тому підтвердженням є образи українців, нащадків колись славетних козацьких родів Сірків, Многогрішних, Морозів. Це не просто типові образи, це представники великого українського народу, який і через століття не втратить таку ж саму гарячу, непокірну козацьку кров.