Твір на тему: «Щастя в розумінні Григорія Сковороди»
Із книжки в книжку, із вуст в вуста, із покоління в покоління передаються оповіді про українського письменника і філософа Григорія Сковороду. Творча спадщина цього видатного митця — це життєдайне цілюще джерело, з якого черпали й черпають наснагу багато поколінь. Г. Сковорода до останнього дня був мандрівним філософом і своєю творчістю дав рідкісний приклад гармонії життя і науки, діла і слова. Усе своє життя він шукав відповідь на одвічне питання: «Що ж таке щастя?».
На мою думку, щастя залежить від особистості і кожна людина кує його протягом свого існування. Для одних це кар’єра і багатство, для інших — здоров’я й кохання, для третіх — велика родина й улюблена робота. А Г. Сковорода вбачав щастя у душевній злагоді з самим собою, у єднанні з природою, у праці й чесному житті в незалежній та вільній країні.
Особливе значення Г. Сковорода надавав ідеї так званої «спорідненої» праці. Він вважав, що людина буде повністю щасливою тільки тоді, коли буде займатися справою, яка відповідає її здібностям і нахилам. Коли людина стане працювати за покликанням, вона не тільки принесе більше користі суспільству, а й сама буде відчувати себе значно краще. Цю ідею автор відобразив у багатьох своїх творах, а особливо у своїх байках.
Те, що праця є сенсом життя, засобом досягнення щастя і необхідною природною потребою, Г. Сковорода стверджував у байках «Бджола та Шершень», «Дві Курки», «Зозуля та Дрізд», «Орел і Сорока» та багатьох інших. Крім того, письменник вбачав щастя ще і в доброті, у гармонії зі всім тим, що оточує людину, і у чесному житті. Г. Сковорода казав, що тільки той може почувати себе щасливим, «хто має совість, як чистий кришталь».
Усе життя шукаючи відповідь на запитання «У чому полягає щастя?», у своїх віршах «Підіймись на небеса», «У версальський хоч би сад» і «Щастя, а де ти живеш?» крім цього важливого питання автор торкнувся інших, не менш значних проблем свого часу. Г. Сковорода був упевнений, що щастя і сенс життя полягає не в шумних балах, полюваннях і маєтках, а в користі для інших.
«О блаженна й свята — уділ мій, бідносте,
О щасливий, хто зміг заприяднить тебе,
Не в старчачих торбах, бідносте, ти живеш,
В серці чистім і праведнім».
Суспільний ідеал філософа — це щастя всіх людей, це країна, де немає протистояння співвітчизників і розбрату, а панують добробут, злагода і мир.
«О спокою наш коханий!
Де тебе знайти в наш час?
Ти усім нам пре жаданий,
Врізнобіч розкинув нас».
«Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе», — казав Г. Сковорода, бо він не уявляв себе за межами рідної країни, без зв’язку зі своїм народом. Тому він відмовився від власного щастя у пошуках щастя для інших. Протягом усього життя видатного письменника і філософа «світ ловив, та так і не впіймав»…