Твір на тему: «Сатиричне зображення козацької старшини у повісті «Конотопська відьма»
Видатний український письменник Г. Квітка-Основ’яненко відомий не тільки сентиментальними повістями, а й сатиричними творами, серед яких і повість «Конотопська відьма», що висміює козацьку верхівку часів пізньої Гетьманщини.
Діди головного героя повісті Микити Забрьохи колись брали участь у визвольній боротьбі українців і воювали під прапорами Богдана Хмельницького, за що в подальшому отримали сотенство. У давнішні часи сотник обирався козаками, а ось Микита, як і його батько, отримав цю владу у спадок, хоча й не був гідний такої честі. Микита думає лише про те, як би побільше випити та смачніше поїсти. Між козаками він поводиться пихато і зверхньо, хоча сам зізнається писареві, що не тільки неграмотний, а навіть порахувати до тридцяти не вміє. Микита не займається ніякими державними справами, а думає тільки про те, яку б йому засватати дівчину, щоб вона була і багата, і красива.
Дуже великий вплив на сотного має писар Пістряк, адже Микита вважає його розумною і вченою людиною. Та з часом виявляється, що вся вченість писарчука полягала лише в тому, що він вмів розмовляти нікому незрозумілими словами. І від того, що Пістряка ніхто, навіть священик, не міг второпати, всі вважали, що той дуже вчений і знає багато мов: «Так як стане він з паном сотником Забрьохою розмовляти, так ви тільки слухайте, а вже чи второпаєте що, не знаю, бо він у нас чоловік з ученою головою, говоре так, що і з десятьма простими головами не розжуєш».
На мій погляд, найбільш комічною ситуацією у повісті є сцена з хворостиною, у якій «вчений» Пістряк вважав, що з перепису хтось з козаків постійно втікає. Коли писар рахує на вулиці, усі козаки на місці, а коли лічить за хворостиною, то одного у п’ятому десятку постійно не хватає. Але ж якщо людина не здатна навіть просто порахувати козаків, чи може вона керувати ними?
В сатиричному образі писаря Пістряка автор втілив риси мстивих і підлих натур. Цей герой прагне зайняти місце сотенного, а тому усіма правдами і неправдами шкодить Забрьосі. Отже, виходить, що й один, і другий, замість того, щоб займатися державними справами, вирішують лише особисті проблеми. Сотник Забрьоха турбується про своє одруження, а його помічник Пістряк за спиною свого начальника намагається захватити владу в місті.
Ще одна комічна, але, в той же час, і трагічна ситуація у повісті — це потоплення відьом, яке організовують Микита Забрьоха і Пістряк замість того, щоб іти зі своєю сотнею у Чернігів. Але навіть ці вигадані «важливі справи» не цікавлять сотенного і він думає лише про те, як скоріше пообідати.
З часом кожен з цих персонажів отримав за заслугами. Сотенного змінили, але чи кращим буде новий? Навряд чи, бо у своїй повісті Г. Квітка-Основ’яненко досить яскраво зображує виродження козаччини, особливо старшинського складу, нездатність керувати навіть невеличкою купкою підлеглих, обмеженість та забобонність, притаманні представникам козацтва того часу.