Твір на тему: «Роздуми про бідність» за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»
У своєму романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський піднімає тему бідних, маленьких людей. Суспільство, в якому живуть герої роману, так влаштовано, що життя кожного з них можливе лише на принизливих умовах, на постійних угодах із совістю. Письменник зображує гнітючі умови безвихідного життя людини, змушуючи за долями людей побачити образ злочинного світу, де принижена і придавлена бідна людина не має куди піти. Епізоди, які малюють життя бідних людей, говорять про те, що долі героїв роману обумовлені не якимись випадковими трагічними обставинами або їх особистісними якостями, а законами устрою суспільства.
Автор, проводячи читача вулицями Петербурга, малює людей різних соціальних верств, у тому числі і бідних, які втратили сенс життя. Часто вони кінчають із собою, не витримуючи свого смутного існування, або гублять життя в численних розпивочних. В одній з таких розпивочних Родіон Раскольников знайомиться з Мармеладовим. З розповіді цього героя ми дізнаємося про нещасну долю всієї його родини.
Слова Мармеладова: «Чи розумієте ви, шановний добродію, що значить, коли вже нікуди більше йти...» піднімають образ бідної людини, смішної своєю канцелярською і урочисто-витіюватою манерою говорити, на висоту трагічних роздумів про долю людства.
Нікуди йти й бідній Катерині Іванівні, яку згубило нестерпне для її честолюбного характеру протиріччя між минулим багатим та забезпеченим життям і жалюгідною жебрацької реальністю.
Соня Мармеладова, чиста душею дівчина, була змушена торгувати собою тільки для того, щоб прогодувати малолітніх дітей і свою хвору мачуху. При цьому вона не вимагає ніякої подяки. Вона ні в чому не звинувачує Катерину Іванівну, просто змиряється зі своєю долею. Соні соромно тільки перед собою і Богом.
Ідея самопожертви, втілена в образі Соні, піднімає цей образ до символу страждання всього людства. Ці страждання для Ф. Достоєвського зливалися з любов’ю. Тому Соня — уособлення любові до оточуючих, і саме тому в тому бруді, в який кинуло її життя, вона зберегла моральну чистоту.
Тим же змістом сповнений і образ сестри Раскольникова Дуні. Вона погоджується на жертву: заради улюбленого брата вона погоджується вийти заміж за Лужина, в якому втілено класичний тип буржуазного ділка, кар’єриста, що принижує людей і здатного піти на все заради особистої вигоди.
Ф. Достоєвський показує, що становище тупика і безнадійності штовхає людей на жахливі моральні злочини проти самих себе. Суспільство ставить бідних перед вибором лише таких шляхів, які ведуть до нелюдськості.
На угоду з совістю йде і Раскольников, зважившись на вбивство. У протиріччя з людиноненависницькою теорією вступає гуманна і жива натура героя. Ф. Достоєвський зображує, як кожний раз при зустрічі зі стражданнями людей Раскольников відчуває інстинктивне бажання прийти їм на допомогу. Його теорія вседозволеності, роздвоєння людства на дві категорії, терпить крах. Відчуття самотності і знедоленості стає страшним покаранням для героя роману.
Ф. Достоєвський утверджує, що ідея Раскольникова безпосередньо пов’язана з умовами його життя, зі страшним світом петербурзької бідноти. Малюючи жахливу картину духоти, бруду і скупченості людей, Ф. Достоєвський в той же час зображує самотність людини в натовпі, її духовну самотність та життєву неприкаяність.