Твір на тему: «Релігійні мотиви поезії Богдана-Ігоря Антонича»
Видатний український поет і літературний критик Дмитро Павличко про Богдана-Ігоря Антонича сказав такі слова: «Його життя було високе і коротке, як хиткий міст над вузенькою штольнею безодні в горах. Хмари зневіри і сумніву сповивали його не один раз, але так і не завадили сміливим думкам поета і філософа переходити по цьому містку, дивитися з нього навкруги і шукати поглядом дно світу». Ці слова найточніше характеризують життя та діяльність Антонича, адже його творчий спадок — це цікавий, складний і цілісний світ людини, яка за двадцять сім років свого короткого життя спромоглася досягти таких висот, яких інші не досягають й за сто років.
Найяскравішим прикладом творчості Богдана-Ігоря Антонича є його поетична збірка «Велика гармонія», у віршах якої панує послідовна релігійність автора, що проявляється в переспівах біблійних псалмів та імітуванні молитовної лірики. Наступна збірка поета під назвою «Три перстені» — це вже ніби сходження автора з порожнього неба до безодні землі. Серед віршів цієї збірки нескладно знайти наближені до реалій біблійні сюжети: достатньо згадати поезії «Різдво» і «Народився Бог на санях», а також перенесену на земні події священну символіку. Твори збірки «Три перстені» пронизані надзвичайно глибоким світосприйняттям автора:
«Отак під небом неосяжним і безмежним
Ростуть і родяться звірята, люди і рослини.
Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи».
Наряду з цим, творчість Антонича сповнена романтичним трактуванням природи, навіть поклонінням їй, коли людина може не тільки піднестися над довкіллям чи відірватися від нього, а й навіть уявити себе чи то деревом, чи то іншим створінням природи:
«Стіл обростає кучерявим листям,
І разом з кріслом я вже кущ.
З черемх читаю — з книг столистих —
Рослинну мудрість вічних пущ».
«Книга Лева», що є наступною збіркою Богдана-Ігоря Антонича, відкриває читачам чарівний світ Біблії. Основа цієї збірки — бачення вічності, яке дозволяє відкрити сутність життя, а також зустріч з Богом. Бо «Книга Лева» — це ще й назва Євангелія від апостола Марка. Головним мотивом поезій цієї книги можна назвати містичне сприйняття світу, де замість магічних заклинань використовується поетичне слово, де відбувається поєднання людської підсвідомості з природою. У збірці «Книга Лева» поет і філософ Антонич досліджує природу і світову історію, які відображаються автором як цілком релігійні процеси:
«Я не людина, я рослина,
а часом я мале листя...
Живу, терплю, й умру, як всі звірята...
Звірята й зорі, люди і рослини —
у всіх одна праматір,
природа вічна, невичерпна і невтомна,
хоч час крилатий з вітром лине».
Та в останній збірці поезій Антонича панує вже песимістичний настрій, передчуття автором кінця світу. У віршах цієї збірки колосальне світове місто зображується як коло тюрем і катастроф, як справжнє пекло, що складається з примітивних форм.
Упродовж усієї творчої діяльності Богдана-Ігоря Антонича прослідковуються релігійні мотиви. Але перш за все, цей талановитий філософ і поет утверджував світ добра і правди, щиро вірив у щасливе майбутнє рідного народу і розквіт української культури. Поетична спадщина Антонича не залишить байдужими ще багато поколінь наших співвітчизників, адже «поезія Антонича — це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи».