Твір на тему: «Про що шумлять дерева навесні»
Ось і весна вже надворі. Справжня весна, зелена і тепла! Скільки щастя й радості приносить вона з собою, скільки любові й ніжності дарує усім охочим. Яка неймовірна краса панує навколо, коли перша травичка починає потихеньку з’являтися на оголеній землі, коли квіточки починають прикрашати поля, садочки, малесенькі клумби, коли сонечко перестає сердитися і повертає усім нам теплі, наповнені світлом дні, коли вітер підхоплює перші листочки на деревах і починає вигравати свою, ще зовсім не відому мелодію. Деревця стають прекрасними, неперевершеними, адже після довгої зимової сплячки до них нарешті повертається повноцінне життя. Мені іноді здається, що у такий романтичний період навіть дерева починають між собою тихесенько перешіптуватися, от тільки цікаво, про що ж вони між собою говорять?..
Буває йдеш собі тихим весняним ранком, насолоджуєшся краєвидами, співами птахів і прислухаєшся до кожного шереху, до кожної дрібнички, бо так не хочеться втратити, загубити отой чарівний момент, коли вся природа зливається в єдине ціле, в якийсь окремий, добре функціонуючий організм. Тоді знаходиш затишну місцину, сідаєш десь під березою і намагаєшся запам’ятати кожну мить, кожний момент. Сидиш собі, насолоджуєшся, а над тобою шумить ця тендітна берізка, чи вона просто говорить с тобою, чи радиться, чи скаржиться на що — невідомо… Це так дивно і чарівно одночасно, але ж тільки уявіть, дерева — це постійні спостерігачі, які бачать усе, що навколо них відбувається. Може, та берізка саме розповідала мені про закохану пару, яка сиділа тут же, під нею, де зараз сиджу я, і так само насолоджувалась прекрасним моментом, обійнявшись і пригорнувши один одного поближче. Може говорила вона про отого чорного кота, який весь вчорашній вечір ганявся біля неї за горобцями, а вона усіма своїми вітами захищала цих маленьких гостей від такого нахабного нападника. А може, просто хотіла розділити зі мною своє захоплення навколишньою красою, сказати, що кращої весни вона ще не бачила. Вона цікава співрозмовниця, бо на власні очі бачила ті моменти, які іноді хочеться хоча б раз пережити самостійно, вона знає секрети окремих людей, знає їхні переживання і мрії… Потім, відпочивши у прекрасній компанії, йдучи довгою алеєю високих тополь, знову натрапляєш на нові розмови. Ці стрункі зелені дівчата ще досі радіють приходу весни, шумлять їхні віти, тріпотять від радощів листочки. Думаю, що, скоріш за все, говорять вони про довгоочікуване тепло, про пташок, які нарешті повертаються з вирію, про білочок, які знову з’являються в їхньому парку, про сонечко, яке зігріває їх дівочу компанію. Далі, підійшовши до невеличкого озера, бачиш одиноку вербу, яка з радістю тебе приймає, тріпочучи своїми тонесенькими зелененькими листочками. Вона щаслива, бо весна подарувала їй відвідувачів, весна розтопила кригу і повернула їй кришталеву водицю з усіма її жителями, повернула вербі товаришів. Тому й шепоче, шумить верба про це і ніяк не може нарадітися такому чудовому весняному подарунку…
Ось такі вони, звичайні дерева навесні. Вони чудові співрозмовники, добрі слухачі та відповідальні спостерігачі. Від них не можна нічого приховати, з ними можна розділити своє нещастя чи радість. Іноді мені здається, що вони дуже схожі на нас, людей, такі ж вони чуттєві, відверті й відкриті. Тому прислухайтесь до всього, що вас оточує, бо може саме в цей момент ви є учасником якоїсь запальної бесіди чи цікавого обговорення!