Твір на тему: «Правда про янгола» за повістю Анатолія Дімарова «Блакитна дитина»
З давніх-давен повелося так, що батьки, щоб виховати своїх дітей порядними, добрими і чемними, ставлять їм у приклад гарну поведінку інших або власну поведінку. Звичайно ж, роблять вони це з найщиріших міркувань, іноді навіть не замислюючись, що, якщо їхнє «янголятко» буде слідувати цим прикладам, то, можливо, не зможе захистити себе у складних життєвих ситуаціях.
У своїй повісті «Блакитна дитина» А. Дімаров торкнувся саме цього питання і розповів читачам про свої дитячі роки, показавши, що він зовсім не був «блакитною дитиною». Чому ж у письменника виникло таке рішення? Все дуже просто: автор каже, що, наводячи в якості прикладу його зразкову поведінку у дитячі роки, дружина намагалась таким чином виховувати їхнього сина.
Назва повісті іронічна, а час, про який йде мова у творі досить складний період життя українського народу: від кінця двадцятих років минулого століття до початку Другої світової війни. Тяжку епоху письменник зображує очима головного героя повісті, хлопчика Толика.
Через призму дитячого світосприйняття проходять картини тогочасного життя: тяжка праця матері, напівголодне існування родини, убога хата. Але все це здавалося хлопчикові чимось природнім. А ось трагізм епохи зрозуміло тільки нам, сучасному поколінню, яке народилося і росте в гарних умовах. З окремих картин складається уявлення про злиденність побуту сільської вчительки та двох її дітей.
Але в повісті зображене не тільки горе, а й дитячі радощі. Головний герой повісті був із когорти шибеників. Він був фантазером і пустуном: то влаштує стрілянину з рогатки, то набере у рот жабенят. Таких подій з Толиком трапляється безліч, бо він не любить «одноманітної роботи, йому не цікаво полоти бур’ян просто так. Сокирою, як шаблюкою, він січе вражі голови з пліч, рубаючи підряд і бур’ян, і помідори».
Інколи Толик був розбишакою і просто нестерпним ледарем. Одного разу він навіть зрізав ґудзики з єдиної святкової сукні матері і програв їх. Іншого разу, б’ючись з братом, він розвалив комин. І хто знає, що б з Толика вийшло, якби не його любов до книг. Читаючи їх, Толик подумки мандрував по далеких країнах, боровся з розбійниками, захищав добро і перемагав зло. Книги були для хлопчика мудрими порадницями і формували у нього морально-етичні принципи. Саме вони загартували дух юнака, коли той проходив школу молодого бійця в армії, дали змогу Толикові під час війни втриматися «на коні», вистояти перед ворогом і перемогти фашизм.
Головний герой повісті «Блакитна дитина» став справжнім чоловіком, бо в родині Толі основи сімейного виховання базувалися на повазі до праці, до старших, на совісті, людяності та здатності до співпереживання.