Твір на тему: «Погляд сучасника (або мій погляд) на трагічні сторінки давно минулої історії рідного народу» за козацькими літописами та «Історією русів»
Твір невідомого автора під назвою «Історія русів» уперше був надрукований у 1846 році. У цьому творі осмислюється історія українського народу, починаючи з часів сивої давнини і закінчуючи 1769 роком. Історичні події в «Історії русів» описуються в хронологічній послідовності.
На початку оповіді автор розповідає про походження східних слов’ян. Особливе місце в історії становлення української держави автор відводить козацтву, яке багато років було єдиним захисником своїх співвітчизників, яке самовіддано боролося не тільки проти зовнішніх, а й проти внутрішніх ворогів української нації.
В «Історії русів» у всіх подробицях відтворюється боротьба українського народу за визволення та свободу в період з 1648 до 1654 року, а також возз’єднання України з Росією. Крім того, автор твору виступає проти уряду королівської Речі Посполитої, яка довгі роки нав’язувала українцям католицьку віру й чужу культуру. Не менше він засуджує й руський царизм, який на кожному кроці порушував права людини. Паралельно з цим автор возвеличує славетних захисників українського народу: Тараса Трясила, Северина Наливайка, Івана Підкову, Богдана Хмельницького та багатьох інших відомих ватажків.
Особливо треба відмітити неоднозначне ставлення автора «Історії русів» до влади. Багато в чому він з повагою ставився до реформ Петра І: «в Малоросії відкрилася нова епоха навали ворожої, що її й донині, як таку, вважає простолюддя в своєму літочисленні вікопомних подій і не інакше про неї згадує, як з жалем сердечним та з подивом». Але далі автор розмірковує по-іншому: «коли король шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство полякам і на волю його створіння та улюбленця, короля Ліщинського; і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й на попередні на теє договори і трактати, природне, пораховані будемо як завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що й сама згадка про неї жах наганяє».
Автор «Історії русів» засуджує свавілля панівної верхівки, її деспотизм і, в першу чергу, деспотизм самого царя, який «винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх м’який народ стерпіти й перетерпіти не годен».
Таким чином, автор дещо відволікається від хронологічного висвітлення історичних подій, тим самим готуючи міцний фундамент для розвитку в українській літературі історичного жанру, особливе місце в якому з часом займе українське козацтво, що захищало релігійні, культурні й політичні права українського народу.