Твір на тему: «Погляд сучасника (або мій погляд) на трагічні сторінки давно минулої історії рідного народу» за козацькими літописами та «Історією русів»


Рейтинг твору 4.08 на основі 13 голосів


Твір невідомого автора під назвою «Історія русів» уперше був надрукований у 1846 році. У цьому творі осмислюється історія українського народу, починаючи з часів сивої давнини і закінчуючи 1769 роком. Історичні події в «Історії русів» описуються в хронологічній послідовності.

На початку оповіді автор розповідає про походження східних слов’ян. Особливе місце в історії становлення української держави автор відводить козацтву, яке багато років було єдиним захисником своїх співвітчизників, яке самовіддано боролося не тільки проти зовнішніх, а й проти внутрішніх ворогів української нації.

В «Історії русів» у всіх подробицях відтворюється боротьба українського народу за визволення та свободу в період з 1648 до 1654 року, а також возз’єднання України з Росією. Крім того, автор твору виступає проти уряду королівської Речі Посполитої, яка довгі роки нав’язувала українцям католицьку віру й чужу культуру. Не менше він засуджує й руський царизм, який на кожному кроці порушував права людини. Паралельно з цим автор возвеличує славетних захисників українського народу: Тараса Трясила, Северина Наливайка, Івана Підкову, Богдана Хмельницького та багатьох інших відомих ватажків.

Особливо треба відмітити неоднозначне ставлення автора «Історії русів» до влади. Багато в чому він з повагою ставився до реформ Петра І: «в Малоросії відкрилася нова епоха навали ворожої, що її й донині, як таку, вважає простолюддя в своєму літочисленні вікопомних подій і не інакше про неї згадує, як з жалем сердечним та з подивом». Але далі автор розмірковує по-іншому: «коли король шведський, завше непереможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми, з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польщі і віддані в рабство полякам і на волю його створіння та улюбленця, короля Ліщинського; і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й на попередні на теє договори і трактати, природне, пораховані будемо як завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остання буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що й сама згадка про неї жах наганяє».

Автор «Історії русів» засуджує свавілля панівної верхівки, її деспотизм і, в першу чергу, деспотизм самого царя, який «винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх м’який народ стерпіти й перетерпіти не годен».

Таким чином, автор дещо відволікається від хронологічного висвітлення історичних подій, тим самим готуючи міцний фундамент для розвитку в українській літературі історичного жанру, особливе місце в якому з часом займе українське козацтво, що захищало релігійні, культурні й політичні права українського народу.