Твір на тему: «Поетика міфу на зламі світів» за творчістю Богдана-Ігоря Антонича
Богдан-Ігор Антонич спромігся на безпрецедентний експеримент у світі літератури й відкинув вже випробувані модерністами засоби реанімації романтизму. Як справжній митець, поет добре розумів, що наслідування минулого не дасть йому вірної і повної відповіді, воно може бути лише джерелом для пошуків нових форм творчості і вправляння у майстерності.
Антонич у своїх поетичних творах не прагне шукати змісту, а навпаки, намагається втекти від цих пошуків якомога далі. Поет повністю віддається своїй інтуїції, тому його поезія є свавіллям емоцій і стерильного раціоналізму. Адже життєва повнота його пізнання своїм корінням уходить в загадкове і глибинне «дещо». Балансуючи між реальним і абстрактним, поет ретельно підбирає до цього власний шифр. Дехто називає цей шлях «третім шляхом пізнання».
Саме в цьому світі можна сказати ще про один бік феноменальної творчості Б.-І. Антонича. Це «жіночість» його світосприйняття. Досить пригадати, що саме інтуїція є обов’язковим атрибутом геніальних жінок. Щодо Антонича, то йому ніби вдалося переступити бар’єр звичайного людського пізнання, причому зробити це цілком безболісно. При цьому він переступив бар’єр усього окультуреного та й олюдненого. Все це знаходить місце в урбаністичних поезіях Антонича і віддзеркалюється в’язкою атмосферою передчуття Апокаліпсису.
У своїх творах Б.-І. Антонич тяжів до міфології і природи, тому що саме природу він вважав відправною точкою усього сущого. Дороговказом для поета служили легенди й повір’я рідного краю, творчість інших народів. Саме в натуралістичних поезіях Б.-І. Антонича реалізувалася система його моральних і життєвих цінностей, заснована на минулому, сьогоденні і майбутньому. У той же час твори поета, пов’язані з міфологією та природою, стають для нього основою усієї творчості.
На мій погляд, саме це стає об’єднуючою силою двох різних просторів людського духовного світу, на зламі яких усе своє життя перебував Б.-І. Антонич. Для нього міфологія і природа, вимисел і реальність завжди були рівноцінними, завжди несли поетові очищення і натхненність. Гадаю, що саме шлях «раціональність — емоційність», «минуле — сьогодення», «місто — природа» обрав Б.-І. Антонич і врешті-решт не розчарувався в ньому.