Твір на тему: «Пізнай себе – і ти пізнаєш істину»
Усім добре відомо ім’я знаменитого давньогрецького мудреця Сократа, який став символом філософії як знання про людину та її світ. Одного разу до нього прийшли співгромадяни і сказали: «Сократ! Жриця з Дельфійського оракула (так називалося святилище бога Аполлона в місті Дельфи) назвала тебе наймудрішим серед еллінів. Радуйся!». На що Сократ відповів: «Мене визнали наймудрішим тільки тому, що я знаю, що нічого не знаю, а афіняни не знають навіть цього». Так де ж межі до нашого пізнання? Наскільки ми, люди, можемо пізнати оточуючий нас світ? Чи можемо ми пізнати і самих себе?
Людину завжди хвилювало питання про те, що вона може дізнатися про світ і про себе. І наймудріші з наймудріших: філософи, подібні Сократу, Конфуцію, Лао Цзи, переконано говорили про те, що людині відкрита лише незначна частина світобудови. Що тільки невіглас може вважати себе всезнайкою. Чим більше пізнає людина, чим більше вона долучається до мудрості, тим більше розуміє, яка безодня непізнаного його оточує. Але з часом подібне ставлення до можливостей людського пізнання стало змінюватися.
Зацікавленість — якість, властива винятково людському роду, штовхала людей на осягнення законів природи і своєї істоти. Ці закони часто приходили до людей як осяяння, відкриття. Наприклад, знаменитий фізик Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння в той момент, коли яблуко впало з дерева прямо на його голову. Хімік Д. Менделєєв у сні побачив систематизовані в періодичну таблицю хімічні елементи і сформулював періодичний закон. Цим відкриттям передувала тривала і кропітка робота вчених-дослідників над досліджуваною проблемою, і осяяння стало платою за їхнє самовіддане служіння науці. Особливо бурхливий розвиток наукових знань довівся на сучасну епоху — ХХ століття. Людина подолала земне тяжіння і вийшла в космічний простір, збагнула таємниці мікросвіту, відкрила випромінювання і поля. Одне з останніх сенсаційних відкриттів нашої епохи — розшифрування генома людини, генетичного коду, що містить інформацію про людську природу.
Останнім часом з’явилися точки зору, що людина близька до того, щоб повністю пізнати Всесвіт, що її інформаційні ресурси практично вичерпані. Вчені говорять про те, що вже в нашому столітті вони можуть залишитися без роботи. Всі фундаментальні, головні наукові відкриття вже будуть зроблені і залишиться тільки займатися всілякими дрібницями, уточнювати їх, деталізувати знання. Але це суперечить теорії нескінченності пізнання і висновку про те, що, чим більше дізнається людина про себе і світ, тим більшою є межа і горизонти непізнаного.
До речі, в минулому людство вже стикалося з подібними проблемами, коли здавалося, що весь світ вивчений і нового вже нічого не впізнати. І було це не більше, як сто років тому, коли стали повсюдно закривати кафедри фізики. Але звідки не візьмись, з’явилися Рентген, який відкрив випромінювання, Макс Планк, який створив квантову теорію світла, і, нарешті, Альберт Ейнштейн, який сформулював основи теорії відносності. Відомий поет Самуїл Маршак так написав про ці перевороти в знаннях про світ:
«Був цей світ непроглядною темрявою оповитий.
«Хай буде світло!» — І ось з’явився Ньютон.
Але Сатана недовго чекав реваншу.
Прийшов Ейнштейн, і стало все, як раніше».
Так і тепер: думаю, що незабаром вчені зіткнуться з такими явищами, що горизонти пізнання знову розширяться, а щоб пізнати істину людина все одно буде повинна, перш за все, пізнати себе.