Твір на тему: «Основний конфлікт «Чорної ради» за однойменним романом Пантелеймона Куліша»


Рейтинг твору 4.8 на основі 5 голосів


Неодноразово було доведено, що історія має тенденцію повторюватися. Століття за століттям український народ виборював свою волю і самостійність, але сьогодні, коли таки її добився, то не може втримати штурвал корабля Незалежності у бурхливому морі сучасної політики. Не втихає морський бій: більші і сильніші судна намагаються розбити в тріски хитку Українську державу, яка мужньо, але недосвідчено стоїть на сторожі своїх територій.

Пантелеймон Куліш був першим, хто написав історичний роман, який описує ті ж політичні процеси, що відбуваються в нашій країні сьогодні. У цьому творі розкрито відразу кілька серйозних тем, які були актуальними у сімнадцятому столітті і варті дослідження нащадками. Зокрема, основним конфліктом роману є боротьба за владу, протистояння честі і благородства проти хитрості та егоїзму.

В основу українських народних казок, як правило, лягає історія про вічну війну між добром і злом. І як в кожній чарівній оповіді, у цьому романі є позитивні та негативні герої. Проте «Чорна рада» — це далеко не вигадана історія, яка прагне навчити дітей світлому і чесному. Цей роман — історична правда, яка розповідає нам про реальних людей, що переживали ті ж емоції, що й ми: раділи весняним дням, любили свою сім’ю і державу, боялись смерті.

Яким Сомко, який стоїть на боці добра у цій «казковій» історії, це представник свідомої, інтелігентної частини українців. Він не хоче здобути владу для самоствердження, багатства чи влади як такої. Його мета — побудова сильної та незалежної України, в якій живуть щасливі і вільні люди. З протилежного краю за владу в Українській державі бореться противник Сомка — Іван Брюховецький, підлий і хитрий чоловік. Він намагається створити собі образ «людини з народу», яка бажає справедливого вирішення долі українців, а насправді керується тільки власними бажаннями. На жаль, у цій «казці» добро не отримало перемоги. Яким Сомко був переможений і кинутий у в’язницю, а Брюховецький отримав булаву.

Сьогодні ми бачимо приблизну той же політичний конфлікт, що й чотири століття тому. Щоправда, у нашому випадку боротьба точиться тільки між послідовниками Брюховецького, які хоч і намагаються видати себе за праведних Сомків, але не є нічим більшим, ніж скупченням жалюгідних самолюбів. У такому становищі українцям варто зважити свої попередні помилки і не стати знову на ті ж граблі: право вибору повинне стояти за інтелігентною, освіченою, розумною частиною народу. Адже тільки ті люди, які знають і можуть відстояти свої права, є професіоналами своєї справи та мають свою голову на плечах, можуть претендувати на незалежну, вільну, міцну країну з квітучим майбутнім.