Твір на тему: «Основний конфлікт «Чорної ради» за однойменним романом Пантелеймона Куліша»


Рейтинг твору 4.5 на основі 12 голосів

Неодноразово було доведено, що історія має тенденцію повторюватися. Століття за століттям український народ виборював свою волю і самостійність, але сьогодні, коли таки її добився, то не може втримати штурвал корабля Незалежності у бурхливому морі сучасної політики. Не втихає морський бій: більші і сильніші судна намагаються розбити в тріски хитку Українську державу, яка мужньо, але недосвідчено стоїть на сторожі своїх територій.

Пантелеймон Куліш був першим, хто написав історичний роман, який описує ті ж політичні процеси, що відбуваються в нашій країні сьогодні. У цьому творі розкрито відразу кілька серйозних тем, які були актуальними у сімнадцятому столітті і варті дослідження нащадками. Зокрема, основним конфліктом роману є боротьба за владу, протистояння честі і благородства проти хитрості та егоїзму.

В основу українських народних казок, як правило, лягає історія про вічну війну між добром і злом. І як в кожній чарівній оповіді, у цьому романі є позитивні та негативні герої. Проте «Чорна рада» — це далеко не вигадана історія, яка прагне навчити дітей світлому і чесному. Цей роман — історична правда, яка розповідає нам про реальних людей, що переживали ті ж емоції, що й ми: раділи весняним дням, любили свою сім’ю і державу, боялись смерті.

Яким Сомко, який стоїть на боці добра у цій «казковій» історії, це представник свідомої, інтелігентної частини українців. Він не хоче здобути владу для самоствердження, багатства чи влади як такої. Його мета — побудова сильної та незалежної України, в якій живуть щасливі і вільні люди. З протилежного краю за владу в Українській державі бореться противник Сомка — Іван Брюховецький, підлий і хитрий чоловік. Він намагається створити собі образ «людини з народу», яка бажає справедливого вирішення долі українців, а насправді керується тільки власними бажаннями. На жаль, у цій «казці» добро не отримало перемоги. Яким Сомко був переможений і кинутий у в’язницю, а Брюховецький отримав булаву.

Сьогодні ми бачимо приблизну той же політичний конфлікт, що й чотири століття тому. Щоправда, у нашому випадку боротьба точиться тільки між послідовниками Брюховецького, які хоч і намагаються видати себе за праведних Сомків, але не є нічим більшим, ніж скупченням жалюгідних самолюбів. У такому становищі українцям варто зважити свої попередні помилки і не стати знову на ті ж граблі: право вибору повинне стояти за інтелігентною, освіченою, розумною частиною народу. Адже тільки ті люди, які знають і можуть відстояти свої права, є професіоналами своєї справи та мають свою голову на плечах, можуть претендувати на незалежну, вільну, міцну країну з квітучим майбутнім.