Твір на тему: «Образи українців у кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні»
За традицією, що вже давно склалася в українській літературі, перед нашим внутрішнім зором Україна найчастіше постає, як «ясні зорі та тихі води». Та зовсім не такою постає наша рідна земля у кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». Вже сама назва твору налаштовує на сумний мотив, на сприйняття великої трагедії українського народу. Портрет України, знесиленої більшовиками і розтоптаної фашизмом, доповнюється такими яскравими епітетами, як «обездолена в загравах пожеж», «поруйнована», «розбита», «попалена» і «кривава».
У повісті дуже багато картин вогню і пожеж, завдяки яким перед читачем постає вся «Вкраїна в огні, у множестві страждань і тяжких трагедійних стиків. Велика нещаслива земля». Але образ України постає не тільки в безпосередніх емоційних описах, а і в ліричних відступах та звертаннях до читача, які інколи схожі на звертання у «Слові о полку Ігоровім»: «О українська земле, як укривавилась ти! Ріки кров’ю поналивано, озера слізьми та жалем. Байраки й переправи трупом запалися…».
Але Україна для О. Довженка — це насамперед український народ. Який же він у повісті «Україна в огні»? Терпеливі, співучі, мужні, відважні, працьовиті, з одвічним потягом до прекрасного люди. Разом з тим століття поневолення і рабства привчили український народ до покірності і страху, зробили його байдужим і політично безграмотним. Українців ніколи не вчили історії, тому ніхто із «славних прадідів, великих воїнів» не став для них в нагоді у боротьбі проти жорстокого і нещадного ворога.
Україну неможливо уявити без пісні, тому головною складовою її образу є народна пісенна творчість. Повість «Україна в огні», незважаючи на трагічність твору, теж починається і закінчується піснею «Ой піду я до роду гуляти». Ця пісня дає нам якусь надію, вселяє в нас оптимізм. А у пісні «Усі гори зеленіють, тільки одна гора чорна» ллється «по степах, по горах, по долинах» туга невільниці, яку німці відправляють з Полтавщини на рабську працю в Німеччині.
Посилаючи з далекої дороги останній привіт рідній домівці, Христя й Олеся співають пісню «Летіла зозуля через мою хату». А пісня «Не вернемось, чайко, ти матінко наша» розноситься тихим чумацьким шляхом над табором полонених і звучить як реквієм по застреленій Мотрі Левчисі. Народна пісня усе життя супроводжує героїв кіноповісті, вона є виразником їхніх мрій, почувань і дум.
Треба бути дуже сміливою людиною, щоб так безкомпромісно і правдиво описати народне лихо і горе рідної землі, не розкидаючи при цьому «молоточків та серпочків», як це зробив у своїй кіноповісті О. Довженко. Ніде в творі ми не знайдемо такого притаманного тогочасним літературним творам славослов’я «мудрим вождям», верховному командуванню і владі. Тому повість «Україна в огні» — це унікальний, вражаючий і мужній твір, який ставить його автора у ряд відданих синів своєї країни і національних героїв свого народу.