Твір на тему: «Образи Майстра і Маргарити» за романом Михайла Булгакова
Брита, темноволоса, з гострим носом, стурбованими очима і з жмутом волосся на лобі людина приблизно років тридцяти восьми». Ще у нього засалена шапочка з вишитою літерою «М», якою він дуже пишається. Ось такий він – Майстер, головний герой роману «М. Булгакова «Майстер і Маргарита». З Майстром ми знайомимося в психіатричній клініці професора Стравінського, куди ця неймовірна людина потрапила фактично з власної волі. Бути може, щоб втекти від любові, яка, на думку Майстра, могла зробити нещасною його кохану Маргариту, але, швидше за все – від самого себе. Майстер незвичайний – це треба визнати, і це спостерігається майже у всьому. Спочатку він працював у музеї і займався перекладами з різних мов, а потім взяв і виграв за облігації сто тисяч. Тут же він кинув службу і взявся складати роман про Понтія Пілата. Сміливий крок в той час, коли всю країну пронизував дух войовничого атеїзму і будь-яка згадка біблійних сюжетів категорично осуджувалося. Чи знав Майстер, що , взявшись за подібну роботу, він може викликати нападки літературних критиків, газетне цькування і нерозуміння. Напевно знав. Але хіба був би він Майстром, якби його це налякало? І чи могло щось взагалі налякати людину, поряд з якою перебувала кохана, та, яку він любив ще до того, як зустрів на Тверській з огидними жовтими квітами в руках.
До речі, про Маргариту. І тут ми бачимо незвичайність Майстра: він звертає увагу насамперед на квіти, потім на самотність в очах жінки. Краса відзначена побіжно. Вона не так важлива для нього в цей момент . Куди важливіше жовті квіти і «ніким не бачена самотність в очах». І Майстер бачить у цьому знак для себе, і він йде на цей знак, на заклик, на майже крик відчаю, який замаскований під жовтизну пелюсток. Хіба здатна звичайна людина піддатися такому швидкоплинному, нехай і сильному, пориву? Ні, це доля непересічних особистостей, таких, як Майстер. Він іде за жовтими квітами і знаходить свою любов. Нехай Маргарита заміжня і сім’я її упорядкована до такої міри, що кращого побажати не можна. Яка різниця, що у нього всього лише дві кімнатки у підвалі та геніальний роман, який навряд чи буде надрукований і визнаний. Зате дві половинки з’єднуються, і Майстер вже не бачить свого життя без візитів Маргарити, без стуку хвіртки, що звіщає початок їх довгих щасливих годин. Майстер не замислюється про думки інших людей – як можуть хвилювати плітки того, хто по-справжньому любить?
А роман про Понтія Пілата між тим пишеться. І Майстер захоплено творить його, просувається до останньої фрази – вінця роботи. Він давним-давно придумав її, але попереду ще багато сторінок. Майстер приймає у своїй квартирі Маргариту, і вони разом творять нехитре щастя, якого так мало навколо. Вони печуть картоплю, вони веселі, їм добре... Але ось роман закінчений і видрукуваний у п’яти примірниках. Майстер виносить своє дітище в люди І відповідь людей не уповільнює з’явитися, і вона не може бути іншою по відношенню до роману про Понтія Пілата: починаючи від збентеження редактора і закінчуючи газетними розносами критика Латунського.
Для Майстра це загрожує справжнісіньким нервовим зривом. Звичайно, адже він теж людина, її можна образити, налякати. Він навіть темряви починає боятися, і неспроста. Він, пишучи свій роман, ступив на дуже слизьку доріжку. Не будемо забувати, ким був Понтій Пілат, що відбулося в Єршалаїмі у весняний місяць нісан і головне – хто був незримо присутній на веранді палацу Ірода в момент допиту прокуратором арештованого Ієшуа. Те, що своїм романом Майстер не тільки не догодив людям, але і зацікавив самого диявола, показує, що не дарма Маргарита назвала його саме так. І засалена шапочка, призначена для прикраси неохайної голови письменника, не менш значна, ніж шапка Мономаха на чолі самодержця. У Булгакова Майстер – це дуже втомлений чоловік. Настільки, що він вже злегка побоюється навколишнього світу.
Так завжди буває, у творчості кожного автора є герой, якого письменник чи читачі ототожнюють з тим, хто його вигадав. У Булгакова це – Майстер. Не зрозумілий майже ніким, Майстер, що сам себе загнав в психлікарню . А між тим у великому невигаданому світі – сьогоденні – воістину сатана править бал. І не потрібні там королеви, немає там шикарних гостей. Тому що понуро танцюють на цьому балу жителі всієї країни від мала до велика…