Твір на тему: «Образ Прометея в поемі Тараса Шевченка «Кавказ»
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля!
Т. Шевченко
Дух видатного сина українського народу Т. Шевченка завжди був вільним, як була вільною і думка Великого Кобзаря. Він завжди був на боці пригноблених і скривджених. Своїми неперевершеними поетичними творами він прагнув розбудити національну свідомість українського народу, вселити в нього віру у власні сили.
У більшості творів Т. Шевченка відображено важке життя українського народу, який завжди прагнув до незалежності і свободи. Своєрідним узагальненням теми боротьби українців за свободу у творчості Великого Кобзаря стала його поема «Кавказ», у якій автор змалював важке становище поневолених Російською імперією народів Кавказу.
З історії відомо, що Кавказька війна тривала більше сорока років. Увесь цей час горці відчайдушно захищали свій рідний край, але так і не встояли перед численним ворогом.
На початку поеми Т. Шевченко, використовуючи яскраві метафори, зображує Кавказькі гори. Вже з перших рядків читач опиняється у вирії безглуздої за своєю жорстокістю війни, яка була результатом безмежного користолюбства загарбницької політики російських можновладців.
На тлі гір поет окреслює образ Прометея, який є символом нескореності. Адже цей герой відомий людству ще з давньогрецьких міфів, в яких розповідалося про викрадення Прометеєм у богів вогню, що титан віддав людям. За це Зевс велів прикувати його до однієї зі скель Кавказьких гір. Кожен день до прикованого Прометея прилітав орел і викльовував у нього печінку, а та за ніч відростала, і все починалося знову.
Образи Прометея і орла у поемі «Кавказ» набули своєрідної інтерпретації. Прометей у творі виступає як символ могутності невмирущої душі народу, його стійкості і нескореності, як символ відродження, символ споконвічного прагнення людей до свободи і волі. Образ Прометея у поемі — це образ народів Кавказу. А орел у творі виступає як символ самодержавства і царського уряду, адже герб Російської імперії прикрашав двоголовий орел.
Хоча й карає орел Прометея, хоча й пригнічує, що царський уряд знищує кавказькі народи:
«Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває»
але зрозуміло, що вбити одвічне прагнення волелюбного народу до свободи неможливо, адже воно таке ж невмируще, як і серце Прометея, яке кожен день «оживає і сміється».
У своїй поемі «Кавказ» Т. Шевченко стверджує ідею про рівність усіх народів, про силу вічного і невмирущого народного духу, який попри всі намагання ворогів та поневолювачів залишався і назавжди залишиться вільним.