Твір на тему: «Наш коштовний скарб» за віршем Володимира Самійленка «Українська мова»
Видатний український поет В. Самійленко багато сил віддав видавничій справі і літературній творчості, навіть у часи заборон він писав українською мовою і все своє життя переймався долею української літератури. За приклад собі та своїм сучасникам поет завжди ставив життя та творчість Т. Шевченка. Про неоціненну заслугу великого Кобзаря в розвитку національної літератури та української мови, про її долю, В. Самійленко переконливо розказав у своєму вірші «Українська мова». У цьому творі нашу рідну мову автор представляє в образі діаманта:
«Діаманта дорогий на дорозі лежав, —
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того,
Йшли багато людей і топтали його».
У цих незвичайно сумних рядках поет виклав довгі століття розвитку української мови. На жаль, дуже довго українську мову вважали просторічною, не гідною благородної, освіченої, розумної людини. Іноді її називали навіть діалектом, а не мовою. Тому в давні часи козацькі старшини, вихідці з дворянських сімей дуже часто нехтували рідною мовою, забували і навіть відмовлялися від неї. Багато українських письменників і поетів писали німецькою, польською, російською і навіть латинською мовою, але тільки не рідною українською. Не дивно, що так багато наших співвітчизників «минали» і «топтали» цей діамант, бо царський уряд придушував українську мову, а тих, хто нею писав, піддавав гонінню.
В. Самійленко був переконаний, що українська мова — це безцінна коштовність. Він визнавав її найкращою, захоплювався її красою. Як талановитий поет, він добре розумів виразність і багатство рідної мови, гостро відчував її дивовижну милозвучність, називав її діамантом. У вірші «Українська мова» поет зображує, як цей діамант знайшов Т. Шевченко, який вважається засновником літературної української мови:
«Камінець дорогий він одразу пізнав,
І додому приніс, і гарненько, як знав,
Обробив, обточив дивний той камінець
І уставив його у коштовний вінець».
В. Самійленко вважав, що саме завдяки турботам і невтомній праці Т. Шевченка рідна мова посіла у нашому житті належне місце. Тому поет був впевнений і у майбутньому:
«І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить».
Ось як вірить у рідну мову В. Самійленко, як її любить! Складна історія нашого народу не завдавала шкоди українській мові, а тільки відшліфовувала її та загартовувала. Попри все наша рідна мова й справді завжди була коштовним діамантом, вона ніколи не втрачала своєї краси, яскравості, влучності і сили.
Не вигадка у вірші і вороги української мови, адже у всі часи вона мала багато таких ворогів. Тому поет закликає сучасників і нащадків бути завжди уважними до неї, плекати й шанувати її та ніколи не повторювати трагічних помилок минулого:
«Хай коштовним добром вона буде у нас,
Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас,
Щоб, поглянувши сам на створіння своє,
Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
Отже, хочеться ще раз сказати, що у вірші В. Самійленка «Українська мова» говориться про велику цінність нашої мови, про її важливість у житті нашого народу і про її велике значення. За внесок у розвиток української мови автор шанує Т. Шевченка і закликає своїх співвітчизників ніколи не забувати рідну мову, яка витримала багато випробувань. Ми не можемо, не маємо права нехтувати неоціненним скарбом, успадкованим від предків. Цей діамант для нас найдорожчий у світі.