Твір на тему: «Народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння...» за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада»
Пантелеймон Куліш відомий як творець першого історичного хронологічного роману в українській літературі. Найчастіше його твір розглядають як довідковий художній матеріал, з якого можна довідатись про події Чорної ради 1663 року, що була однією з тих доленосних подій, які могли змінити майбутнє України на краще. Проте, на мою думку, в роман закладено куди глибший зміст, ніж просто опис історичних процесів. Я вважаю, що це така-собі «капсула», в яку Пантелеймон Куліш вклав свою власну громадянську позицію. Вона варта уваги хоча б тому, що цей письменник свого часу володів аналітичним складом мислення і вмів його відобразити на папері, намагаючись передати своє розуміння іншим.
«Чорну раду» можна поділити на кілька пунктів, які Пантелеймон Куліш розкриває у своєму творі. Перша теза — народник без народу. Мені здається, що під цей опис підпадає Яким Сомко — позитивний у романі герой, який прагне об’єднати Україну, зміцнити її і забезпечити їй щасливе майбутнє. Здавалося б, для цього у нього є все. Однак як ми бачимо в розв’язці, для перемоги не вистачало головного — підтримки народу. У цьому випадку проблема полягала аж ніяк не в самому верховодці. Українці часу 17 століття були в своїй більшості неосвіченими селянами, усе життя яких було важкою працею. Таких людей було надзвичайно легко обманути, наобіцяти їм золотих гір і кинути, не виконавши обіцянок. Цим і скористався Іван Брюховецький, який врешті-решт отримав владу. Саме тому Яким Сомко для мене народник без народу.
Другий пункт — елітист без еліти. У моєму розумінні, серед героїв «Чорної ради» представником цього класу є Черевань. З одного боку, в минулому він займав серйозну посаду, брав участь у серйозних боях і мав власну думку стосовно того, що відбувається навколо. Проте коли час вибору настав знову, і боротьба відновилась, Черевань чомусь прийняв позицію «моя хата скраю», не бажаючи встрявати в бійку і втратити набуте. Тому він — елітист без еліти, людина, яка може заради догоди власним інтересам закрити очі на свої принципи і погляди.
Наступний пункт, який я хочу розглянути — політик без політичного діяння. Тут Пантелеймон Куліш чітко дає нам зрозуміти, хто є образом цієї думки, а саме Іван Брюховецький, який врешті шляхом хитрості і брехні здобуває владу. Він вміє добре говорити, обіцяти і замилювати очі, однак його слова не відповідають його діям. Як виявляється пізніше, головною метою його боротьби за владу була зовсім не досягнення квітучого майбутнього для України, а задоволення власних потреб та інтересів.
Підсумовуючи сказане вище, я стверджу, що «Чорна рада» — це не просто історичний роман, це — ціла недосліджена скриня мудрості, залишена нащадкам Пантелеймоном Кулішем.