Твір на тему: «Милосердя — це помилка людської душі чи обов’язок кожного?»
Милосердя... Слово для більшості старомодне, непопулярне, майже забуте в нашому житті. Наші розмови про моральність часто носять занадто загальний характер. А моральність складається з конкретних речей: певних почуттів, властивостей, понять. Одне з таких понять — милосердя. Щось властиве лише колишнім часам. «Сестра милосердя», «брат милосердя» — навіть словник дає їх як «застарілі» поняття.
Слова старіють не випадково.
Милосердя. Що це? Вилучити милосердя значить позбавити людину одного з найважливіших проявів моральності. Як же так вийшло, що милосердя в нас майже зникло? Так, можна заперечити, приводячи чимало прикладів зворушливої чуйності, співчуття, істинного милосердя. Приклади є, і ми відчуваємо, що милосердя в нашому житті стає все менше і менше. Я впевнена, що людина народжується зі здатністю відгукуватися на чужий біль. Це почуття вроджене, дане нам разом з душею, це обов’язок кожного з нас. Але якщо це почуття не вживається, не використовується, воно слабшає.
Милосердя зменшувалося не випадково. У часи розкуркулення, в тяжкі роки масових репресій людям не дозволяли надавати допомогу близьким, сусідам, сім’ям постраждалих. Не давали прихистити дітей заарештованих, засланих. Навіть співчуття невинно заарештованим заборонялося. У ці часи милосердя розцінювалося як щось підозріле, а то й злочинне. Милосердя дійсно могло протистояти беззаконню, жорстокості, воно заважало садити, порушувати законність, бити, знищувати. Це все було в 30-і роки. А що ж відбувається в наш час, у ХХІ столітті?
Згадайте трагедію в Чорнобилі. Люди зголосилися допомагати і допомагали грошима, всім, чим могли. У них були найдобріші і найгарячіші почуття: охоче брали в сім’ї дітей, що потребують допомоги, брали постраждалих в свої будинки, ділилися всім. Це, звичайно, прояв всенародного милосердя, яке завжди було властиве нашому народу: так допомагали погорільцям, так допомагали під час голоду, неврожаю...
Куди частіше милосердя і співчуття потрібні в буденному житті. Постійна готовність допомогти іншому виховується, може бути вимогою, нагадуванням про тих, хто постійно потребують цього. На жаль, не всі люди, що живуть в Україні, сприймають допомогу від інших. Вони вважають це принизливим і образливим. Це не так. Якщо тобі допомагають від душі, то це не милість і не подачка, це милосердя. І не бійтеся отримувати допомогу. А коли-небудь і вам доведеться допомогти, але зробіть це також від душі, від усього серця.
Хочеться сказати: «Люди! Будьте гуманними, не забувайте про те, що ви люди! А людина це насамперед доброта, людяність, великодушність». Одним словом — милосердя. Адже так хочеться, щоб не було неправди і зла на землі!