Твір на тему: «Миколка-школяр» за оповіданням Архипа Тесленка «Школяр»
У своєму оповіданні «Школяр» А. Тесленко розповів про життя бідної сільської родини. Головний герой цього твору — хлопчик Миколка. Він ніжний і добрий, немов сонечко, «сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка». Душа хлопчика завжди поривалася до знань і краси. Він дуже любив природу, його все цікавило, він хотів дізнатися «і про те, як дощ, як і сніг» ідуть. І за це Миколку любив шкільний вчитель, він шкодував хлопчика, співчував йому і ставився до нього з увагою.
Одного разу, коли вчитель запитав у хлопчика, чи зробив він уроки, на очі Миколки набігли сльози. Він поскаржився вчителеві про бідування родини, про те, що у нього було ще четверо сестричок та братиків, які, як і він, недоїдали і не мали, у що одягнутися. Перед школою у Миколки порвалися чоботи і батько, дізнавшись про це, відлупцював хлопця тільки через те, що не міг купити дітям нове взуття.
Батько дорікав Миколці школою, обзивав його старцюгою і врешті-решт заборонив вчитися. І хоча мати хлопчика гірко плакала і звинувачувала чоловіка у жорстокості, той, нічого не сказавши, пішов до місцевого багатія позичити грошей на взуття Миколці та хліба для родини. Багатій Петро Чхурик запропонував, щоб Миколка відпрацював цей борг, доглядаючи за волами, і батько був змушений погодитися.
Додому батько хлопчика повернувся з грошима, хлібом і гарним настроєм. Він хвалив Миколку за те, що хлопчик у школі багато чому навчився, і казав: «Я тебе паном зробив би, ну хоч би до маленького до чого довести тебе, хоч би ти не страждав, як оце». А Миколці й далі дуже хотілося вчитися. Він знову побіг до вчителя, в хаті якого було світло і затишно. Він пив у вчителя чай, слухав, як той грав на скрипці. А під музику хлопчик мріяв, як вивчиться і буде красиво та щасливо жити. Та, на жаль, Миколці не судилося далі ходити до школи, не допомогли хлопчикові і чоботи, які подарував йому вчитель. Бо сім’я Прокопа все одно бідувала, і колишньому школяреві все-таки довелося піти в наймити. Та Миколка почав хворіти і його віддали у поводирі.
Тим часом Миколчин вчитель перебрався до іншого села і довго не бачив хлопчика. Та одного зимового холодного вечора до хати вчителя завітав сліпий старець з хлопчиком-поводирем, в якому господар впізнав свого колишнього учня Миколку. Хлопчик був нещасний, одягнений у лахміття і голодний. Побачивши свого вчителя, він лише гірко заплакав.
На жаль, так і не судилося Миколці отримати гарну освіту, адже його родина потребувала допомоги і хлопчик був змушений працювати. Та це лише один приклад з тисячі, бо в ті часи лиха жебрацька доля чекала на більшість селянських дітей.