Твір на тему: «Мої схотінки» за творами Пантелеймона Куліша


Рейтинг твору 5 на основі 1 голосів


Творчість П. Куліша завжди викликала багато неоднозначних думок, сповнених суперечностей. Та усі сходяться на тому, що письменник щиро прагнув поставити українську мову на одну щабель з європейськими мовами, розвинути її і зробити яскравішою, цікавішою. Він робив усе для того, щоб нашу мову поважали у всьому світі, бо вона того заслуговує.

Наприклад, у вірші «До рідного народу» П. Куліш прямо вказував на те, що після стількох років німоти, неволі і розбрату мова стала єдиним скарбом, який залишився українцям:

«Єдиний скарб у тебе — рідна мова,

Заклятий для сусідського хижацтва:

Вона твого життя міцна основа.

Певніша над усі скарби й багатства».

Безумовно, звертатися до народу зі словами докору — справа досить ризикована, але людина, яка була автором першого українського правопису і багатьох шкільних підручників, першим перекладачем українською мовою Біблії, творів Гете і Шекспіра, першим професійним літературним критиком і відомим на той час письменником могла собі це дозволити. І вийшло це звернення у П. Куліша дуже вдало, навіть в тих рядках, в яких він занадто суворий до своїх співвітчизників:

«Народе без пуття, без честі і поваги,

Без правди у завітах предків диких,

Ти, що постав з безумної одваги

Гірких п’яниць та розбишак великих!».

П. Куліш закликає українців зчервоніти «од сорому тяжкого», бо «всі сусіди мають що назвати, а ти своїм не назвеш нічого». Слід сказати, що говорити гіркі слова правди своєму народові доводиться багатьом поетам, ось і П. Куліш картає своїх співвітчизників за те, що вони забувають своїх предків, їхню славу і традиції.

Та, закликаючи своїх співвітчизників до розвитку культури, до отримання гідної освіти, П. Куліш бачив зовсім інший шлях від того, до якого вів народ Т. Шевченко. Письменник вважав шлях селянських воєн і повстань неприпустимим, тому й застерігав:

«Забудь навіки путь хижацтва скверний

і до сім’ї культурників вертайся».

На свої переконання має право кожна людина. Щодо мене, то більш близькі моєму серцеві слова Т. Шевченка. Але при цьому я віддаю належне алегоріям П. Куліша, яких багато, наприклад, у вірші «Заворожена криниця»:

«Серед саду-винограду

В кринах схована криниця...

Моєму серцю на відраду

Заворожена водиця».

Мрія кожного поета — жити у злагоді з власною душею. Йому не потрібні утіхи і багатство, його поезія не для забави, його мрія — мати рідну душею і серцем людину, радіти життю, працювати серед книг. Саме таким далеким від бунту і тихим був видатний сучасник великого Кобзаря — поет, письменник, критик і перекладач П. Куліш.