Твір на тему: «Моє щастя в моїх руках»


Рейтинг твору 4 на основі 6 голосів


Люди принципово діляться на три табори. Перший вважає, що план їхніх життів прописаний у Всесвіті, наприклад, Богом, у якого вони вірять, і кожен їхній крок — це вже продумана концепція, яку неможливо змінити, а сенсу в тому, аби брати ситуацію у свої руки немає. Інша категорія гласить, що існування людини хаотичне, а процеси, які відбуваються навколо між собою ніяк не пов’язані. Третій табір дотримується думки про те, що доля людини належить тільки їй, від прикладених нею зусиль для власного щастя залежить, яким буде її існування: прожитим на повну чи сірим відголоском.

Я не прихильник ні першого, ні другого варіанту, однак останній є моєю життєвою позицією. Українське прислів’я «Кожен сам є ковалем свого щастя» однозначно правдиве, це своєрідний лозунг для мене. На мою думку, головний супутник людини на шляху до досягнення щастя — це не надзвичайні сили, і не беззмістовний порядок подій і збігів. Я вважаю, що швидкість наближення успіху прямо пропорційна кількості натхнення, бажання, мотивації і реально зроблених кроків в напрямку своєї мети. Часто люди опускають руки, коли щастя ніяк не хоче приходити в їхнє життя. Проте не варто забувати, що двері обов’язково відчиняються для тих, хто в них стукає.

Чимало прикладів та доведень тієї тези, що наше щастя — у наших руках простежуються у творах літератури, кінематографі та театрі. Однак зараз я хочу розглянути головну думку твору, проаналізувавши урбаністичний роман українського письменника Валер’яна Підмогильного «Місто». Головний герой, Степан Радченко, сповнений бажанням змінити своє життя на краще. Можливо, іноді його методи досягнення успіху жорстокі й несправедливі відносно інших людей, він «йде по головах». Але зрештою навіть таким шляхом він отримує те, чого бажав, і починає жити так, як про це колись мріяв.

Іншим яскравим прикладом є історичний роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Письменник прописав у своєму творі другорядного героя Череваня, якого не можна назвати ні позитивним, ні негативним. Йому притаманна байдужість, відокремленість від чужої біди в час, коли самого чоловіка не турбують життєві тривоги. Коли до нього приїздить Іван Шрам, намагаючись закликати Череваня йти разом з козацьким полковником під булавою гетьмана Якима Сомка, ми спостерігаємо небажання героя взятись за зброю. Він не бачить сенсу воювати за майбутнє України, тому що, на його думку, політична сутичка розв’яжеться так чи інакше, без його впливу. Зрештою Яким Сомко програє у протистоянні, а Іван Брюховецький отримує над ним владу. Хто знає, можливо, якби Черевань вчасно втрутився у ситуацію, усе могло б мати зовсім інший фінал.

У висновку хочу сказати, що кожен наш крок, дія мають свої наслідки. Ми не можемо з впевненістю сказати, пов’язані між собою процеси навколо чи ні, але, незалежно від істини, кожна людина повинна пам’ятати, що несе відповідальність за вчинене.