Твір на тему: «Моя думка про Тичину»
Активний громадський діяч, відомий поет, перекладач і просто талановитий чоловік — усе це єдина особа, це Павло Тичина. Думка, що склалася в суспільстві про цього митця досить неоднозначна, тому важко судити загально. Зараз я маю на меті розповісти саме про свої враження, які отримала після знайомства з життєвим і творчим шляхом Павла Тичини.
Життя Павла було дуже насиченим, різноманітним, але в той же час і дуже складним. Народився хлопець у сім’ї дяка, тому мав серйозне релігійне й духовне виховання. Ще з дитинства було зрозуміло, що хлопець стане неймовірно талановитим, адже був природженим музикою (мав бездоганний слух) і маляром-умільцем. Талант писати юнак відкрив у собі не відразу, але довго чекати не довелося. Вже в 27 років Павло видав першу збірку власних поезій, яка поставила його поруч із першорядними митцями українського відродження. Тоді Тичину було визнано глибоко національним поетом, а його вірші стали виразником душі українського народу, поезією прозріння. «Сонячні кларнети» — саме так називалась перша збірка митця, поезії, вміщені в неї, відкрили читачам справжнього Павла Тичину, показали всі його переживання й думки. Наступною стала збірка «Замість сонетів і октав», у якій поет проклинає всіх, «хто звіром став», виступає проти насильства й жорстокості, висловлює своє розчарування революцією, її «величною ідеєю» й засобами втілення її в життя. Це був справжній крик душі, якісь духовні незгоди та, на жаль, більше такої правди ми не зустрінемо у творчості митця. До влади прийде Сталін. Ось тут доля поета піде шкереберть. Недарма ж Василь Стус вважав долю Павла трагічною й зауважував: «Видатний поет занапастив половину свого мистецького життя, присвятивши його боротьбі з власним талантом». У роки сталінських репресій, коли було знищено три чверті українських письменників, Павло Тичина, щоб вціліти, пішов на компроміс із власним сумлінням. Поет знищив свій геніальний дар, бо був змушений прославляти партію, яка забрала в нього право творити для свого народу. Він соромився своєї нової поезії, усвідомлював своє падіння не лише як поета, а й як особистості. Це й стало переломним моментом у житті цього відомого українця, після такого Тичина не зумів вже більше ніколи повернути своїм віршам ту палаючу іскору, яка зігрівала серця читачам. Неприємно усвідомлювати, що іноді справжні таланти мають приховувати свої вміння заради забаганок влади.
Тож, для мене Павло Тичина залишається геніальним майстром слова, справжнім українцем і сильним духом чоловіком. Але хто ж він для вас?..