Твір на тему: «Моральна відповідальність людини за свої вчинки в романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»
Особисто я читала роман «Майстер і Маргарита» три рази. Перше прочитання, як, напевно, і у більшості читачів, викликало подив і багато запитань, та й не надто вразило. Було незрозуміло: що ж такого знаходять багато поколінь жителів усієї планети в цій книзі? Місцями релігійна, десь фантастична, деякі сторінки — повна маячня...
Через якийсь час мене знову потягнуло до М. А. Булгакова, його фантазіям і інсинуаціям, спірним історичними описами і неясним висновкам, які він надав робити читачам. Друге прочитання було приємніше — чисто з естетичної точки зору. Гарна мова, небанальні діалоги, авторські слова і вирази, які хочеться запам’ятати напам’ять і десь після вдало «ввернути» в розмові.
Пізніше роман читався вже «одним духом», за два дні без відриву від книги. І кожен раз він змушував мене задуматися...
Над чим же? Про що?
По-перше, про релігію. Як все хитко, суб’єктивно і відносно в питаннях віри! Те, що люди, які моляться і постять, знаючи напам’ять Євангеліє, вважають догмами, насправді могло по-іншому відбуватися! Це, звичайно, крамола і еретизм. Але як же цікаво дізнатися правду! Хто був Ісус? І чи був? Або це збірний образ, начебто образ Робіна Гуда або Добрині Микитовича?
У цьому плані роман «Майстер і Маргарита» надає людині, яка сумнівається і намагається логічно мислити, унікальну можливість подорожі в часі, участі в подіях найдавніших християнських текстів, проникнення в думки самого Понтія Пілата і навіть — «знаходження в одному часі-просторі з самим Сином Божим.
Всього, що стосується почуттів, гами емоцій, пов’язаних з життям та творчістю людей, не розкажеш в доном творі. Тут, мабуть, потрібна ціла дисертація. Про це, як і про неможливість осягнути «істину», Майстер» разом з Маргаритою змушує задуматися читачів.
Про талант, його крихкість, ніжність, хворобливість, про відповідальність за свої вчинки, про все це міркуєш, читаючи «Майстра і Маргариту». Як важливо для кожного Майстра знайти свою Музу! Ту (або того), хто зможе оберігати, захищати вразливу творчу людину від бруду і несправедливості життя, від ударів суспільства, від банальної необережності, як рідкісну екзотичну квітку. Без «тилу» майже жоден геній не розцвів б настільки яскраво і повно.
М. А. Булгаков був, як відомо з більшості його творів, найпрекраснішим карикатуристом, сатириком, висміював поволі, дуже обережно і розумно, оскільки заважали цензура, порядки і звичаї свого часу. У «Майстрові і Маргариті» також без подібних моментів не обійшлося. Чого варті вистави в театрі вар’єте, коли цілком пристойні громадяни кидалися за модними сукнями і новими туфельками «з Парижу», готові залишитися без підштанників! А як вони за грошима стрибали! І багато ще прикладів привести можна.
Думаю, я надалі ще не раз повернуся до цього роману, перечитаю і відкрию для себе «нові горизонти». Але вже зараз я зрозуміла, що кожна людина повинна відповідати за свої вчинки, причому не тільки перед судом людським, а й перед судом совісті та судом Божим.