Твір на тему: «Мій відгук» про новелу Володимира Винниченка «Момент»
З творчістю Володимира Винниченка я, на жаль, знайома зовсім трохи. Нещодавно у мене була чудова можливість прочитати його новелу «Момент», яка справила на мене сильне враження. Тому я хочу поділитися з вами своїми думками про нещодавно прочитане.
Новела «Момент» написана у стилі імпресіонізму, тому їй притаманна динамічність сюжету, багатство зорових і світових образів, наповненість емоціональна та постійні спалахи почуттів. Читач, знайомлячись з цим твором, перебуває у постійному напруженні, бо сюжет, представлений у ньому, досить оригінальний і незвично побудований. Навіть найпоширеніша тема — тема кохання — має тут досить-таки цікаве обрамлення. Перед нами розгортається історія короткої, миттєвої, але щирої любові між революціонером та міською панночкою у ризикованій для життя ситуації. Як я вже говорила, читати без емоцій просто неможливо. За задумом автора новела написана від першої особи, тому під час читання здається, що це чийсь щоденних, що ти читаєш чиїсь реальні спогади, знайомишся з фрагментами життя невідомої тобі, але справжньої людини, а це, у свою чергу, додає новелі шарму, інтриги і робить її надзвичайно цікавою, живою. Володимир Кирилович вдало використав у «Моменті» штрихову імпресіоністичну техніку передачі вражень, яка створює «ефект присутності» читача. Особисто мене ще вразили слова панночки Мусі, яка сказала: «Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість». Оцей її коментар про величне почуття кохання, неординарна його оцінка і погляд на нього змушують кожного переосмислити і своє ставлення до людської любові, можливо, декого ці слова змусять і змінити свою думку про вічне почуття. Якщо трохи замислитись, то можна помітити, що у творі присутня повна полярність думок головних героїв: Муся вважає, що кохання не може тривати довго, почуття обов’язково зіпсується або зникне в буденщині, а революціонер, навпаки, вірить у його довготривалість, вічність. Та все ж революціонер веде себе як справжній чоловік: він поважає думку жінки, погоджується на її умови і повністю змиряється з її поглядами. Тому у кінці, після палкого поцілунку, він не осмілився затримати панночку хоч на мить, а тільки з сердечною любов’ю поцілував краєчок сукні і випустив його, тим самим ознаменував своє чисте і щире почуття до цієї жінки.
У кінцевому підсумку хотілося б тільки висловити свою вдячність Володимиру Кириловичу Винниченку за його майстерне володіння словом і вміння цікаво, неординарно подавати читачам матеріал. Тому бажаю кожному, хто ще не встиг прочитати цю новелу, неодмінно це виправити. Приємних вражень!