Твір на тему: «Люди і тварини» за оповіданням Євгена Гуцала «Лось»
В оповіданні «Лось» Є. Гуцала світ природи уособлює саме ця тварина. Це могутній старий звір, лісовий красень, який колись жив у дикій тайзі, а потім потрапив до заповідника. Хоча він і звик до людей, які його годували, а одного разу навіть врятували від вовчої зграї, але все одно був завжди насторожі. У нього жила пам’ять про життя у дикій тайзі і про всі ті небезпеки, які чекали там на нього. Лось був невід’ємною часткою природи і іноді в його очах з’являвся «золотавий сплеск, який надавав їм виразу одвічного розуміння життя природи і її таємниць».
Хоч яким обережним не був лось, але і з ним трапилася біда. Одного разу він підійшов до ополонки, щоб напитися води. Під його вагою крига тріснула і лось опинився в крижаній воді. Долаючи втому і біль, напружуючи всі сили, лось відчайдушно боровся за своє життя. Вже знесилений, він відчував, що не вирветься зі смертельних крижаних обіймів. Та знову на допомогу тварині прийшли люди: двоє хлопчиків, які, за словами автора, були схожі на гриби-підберезники — «обидва плечисті, з лагідними обличчями».
Діти, не роздумуючи, кинулися на допомогу лосеві, хоча й самі наражалися на небезпеку, адже весняна крига була дуже оманливою. Старший хлопчик, відважний і розсудливий, прорубав лід і зробив лосю вихід до берега. Лось врятувався, і діти зачаровано дивилися на лісового велетня та не вірили, що самі, без дорослих, врятували тварину.
Але сталося неймовірне: раптово пролунав постріл, який обірвав життя тільки-но врятованого лося, життя, за яке так відчайдушно боролися і люди, і сам звір. Яким же боягузливим, яким же мізерним був той, хто зробив цей постріл. Виявилося, що це був рідний дядько хлопчиків Шпичак.
Вже через декілька хвилин браконьєр покаявся у своєму вчинку і захотів, щоб лось ожив. Але покаявся не тому, що схаменувся і пожалів тварину. Адже людина, яка, посміюючись, спостерігала за намаганнями лося вибратися з річки, за дітьми, які, ризикуючи життям, прийшли на порятунок, не мала почуття жалю, і вже нічим не можливо було його пробудити. Просто Шпичак злякався відповідальності, адже вбитий лось був із заповідника. Хлопці були впевнені, що дядька треба обов’язково покарати за його злочин. Їх не спинило ні блюзнірство Шпичака, який обіцяв дітям за мовчання роги лося, ні те, що він їхній рідний дядько.
Прекрасний гордий звір загинув, так і не дочекавшись приходу весни. З нетерпінням чекав весни і той розлогий кущик, який був дуже схожий на роги лося. Але зазеленіти «йому вже не судилося ні тепер, ні в майбутньому». Зі смертю лося природа ніби спустіла, збідніла, втратила частку себе. А виною цьому, як це буває найчастіше, стала людська жадоба і бездушність.