Твір на тему: «Лист Дон Кіхоту» за однойменним твором Мігеля де Сервантеса

Прикро визнавати, але в наші часи справжніх лицарів катастрофічно не вистачає. Тепер головним достоїнством вважається не сміливість, здатність до подвигів, а багатство. Тому сучасні лицарі ганяються лише за статками, а не за злочинцями, захищають лише майно, а не честь, свою, рідних і батьківщини. Тому, шановний Дон Кіхоте, можна із впевненістю сказати, що краще вже чесно, наполегливо й добросовісно битися із вітряками, аніж прагнути возвиситися над кимось, беручи до уваги лише матеріальний стан, а не стан душі.

Ваше невеличке божевілля заслуговує на повагу, адже саме воно є сподвижником до справжніх лицарських вчинків, бо Ви вірили, що такими вони є, Ви нікому не завдавали шкоди, тільки продовжували життя, звеселяючи. Вас варто любити лише за кілька слів, які були девізом упродовж усього життя: «Лицарі жили не для себе. Для всього світу робили вони подвиги!» Так повинна вважати кожна людина, адже в цьому полягає запорука суспільного взаєморозуміння. Кожен учинок оплачується сторицею. І нехай Ви, Дон Кіхоте, не отримали вдячності від оточення, Ви здобули значно більше й важливіше — чисту совість.

Справжньому лицарю потрібна хороша пара. Вашою дамою серця стала Дульсинея Тобоська. Нехай вона практично не з’являється у творі, розуміння того, як Ви ставитеся до коханої жінки й до прекрасної половини людства загалом. Не варто зважати на те, що хтось каже, що це не справжня любов, а лише один із елементів лицарського способу життя, про який Ви прочитали в книгах. Ваші почуття — це насамперед повага до жінок, котра вже становить уже половину кохання, на повазі воно й повинно будуватися згідно з середньовічними законами.

Ніхто не здатен зрозуміти Вас. Але я вважаю, що це не Ваша провина, а насамперед оточення, адже основною причиною нездатності порозумітися є відсутність такого бажання. Людям вигідніше отримати об’єкт для критики, насміхань, аніж напружити розум і серце й хоч на секунду стати таким же Дон Кіхотом, невимушеним, справжнім, безпосереднім, завжди щирим, упевненим у собі й наполегливим. Не кожному це під силу. Незважаючи на те, що легка божевільність і риси характеру, котрі найбільше притаманні дітям, рятують душу від втоми й передчасного старіння, ми чомусь залишаємося завжди в так званому панцирі, котрий спорудили для нас суспільні умови, мода й чиясь точка зору.