Твір на тему: «Літературні брати головного героя по роману Патріка Зюскінда «Запахи»
У нашому багатогранному світі є генії, а є Генії з великої літери. Одні роблять відкриття, які сприяють прогресу і вдосконаленню людства, інші будують храми, створюють безсмертні шедеври мистецтва і літературні твори, що прославляють їх у віках. Треті нічого цього робити не вміють, але теж хочуть прославитися. Тому, як Герострат, руйнують храми, як відомі лідери тоталітарних режимів минулого століття, знищують мільйони людей, як Наполеон, отруюють ідеєю вседозволеності свідомість молодих людей, як маркіз де Сад, оспівують розпусту і жорстокість. Саме природу цих людей, природу злих геніїв намагається зрозуміти у своєму романі «Запахи» П. Зюскінд.
Не буду вдаватися до сюжету та деталей цього твору, а лише скажу, що, на мій погляд, у головного героя роману Гренуя були відомі літературні прототипи. Насамперед, це такий же потворний карлик Цахес з казки А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер», який виявився непотрібним навіть власній матері. Його пожаліла добра фея і щоб допомогти нещасній каліці, дала Цахесу три чарівних волосини, завдяки яким оточуючі бачили в ньому виключно прекрасні вчинки і риси, які той крав у інших людей. Закінчується казка справедливою смертю головного героя у нічному горщику і жалкуванням феї про свій вчинок.
Не менш потворні і так само схожі з Гренуєм деякі герої роману «Пригоди Олівера Твіста» Ч. Діккенса. Це, на перший погляд, законослухняні і добропорядні наглядачі робітних домів і сирітських установ, члени опікунської ради та й просто звичайні мешканці Лондону – корисливі, байдужі і жорстокосерді люди.
Чимось нагадує мені Гренуя і герой «Дивної історії Петера Шлемеля» німецького письменника А. Шаміссо, який за гаманець із золотом віддав власну тінь. Однак, врешті решт він отримав фіаско, бо людина без тіні лякала оточуючих.
Владу над аудиторією за допомогою гіпнозу отримував і герой відомої новели Т. Манна «Маріо і чарівник». Насмішка над людьми, їх приниження дуже тішить Кавальєра Чіполлу. Очікуваний фінал в цьому творі. Простий хлопчик, звичайний офіціант Маріо не витримує знущань Чіполли над найсвятішим, що було у нього в душі, і вбиває чарівника з пістолету.
П. Зюскінд вважає свого героя «бацилою». Тут паралелі можна провести з безсмертною бацилою з однойменного роману А. Камю. Таких паралелей можна провести ще багато. Можна знайти багато схожих на Гренуя літературних героїв, багато схожих на роман «Запахи» літературних творів. Незважаючи на усю різноманітність різноплановість цих творів, у них є одна загальна риса. Усі ці твори утверджують думку про те, що у реальному житті геній і злодійство хоч і сумісні, але у більшості випадків вони приводять то трагічних подій і сумного фіналу життя цих людей.