Твір на тему: «Кохання – це насолода чи страждання?» за творчістю поетів-романтиків
Найбільший підйом бурлескно-травестійного, барокового та романтичного стилю в українській літературі відзначався наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Хоч як тоді не захоплювалися читачі «Енеїдою» І. Котляревського, однак тогочасні письменники й поети все більше прагнули піднести українську мову до світового рівня й облагородити її. Саме такі завдання й ставили перед собою поети-романтики.
Першим тему великого естетичного значення народної мови в українській літературі підняв Євген Гребінка, а підхопили його ідеї Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Г. Боровиковський та багато інших літературних митців того часу.
Для стилю українських поетів-романтиків на зламі XVIII — XIX століть були характерні пестливі форми мови, мелодійність творів і піднесений виклад сюжету. Крім того, більшість авторів шукали відповіді на одвічні питання людського буття, зокрема, відповідь на питання: «Кохання — це насолода чи страждання?».
Наприклад, В. Забіла, відомий своїми поетичними романтичними творами про нещасливе кохання, писав:
«Гуде вітер вельми в полi!
Реве, ліс ламає;
Плаче козак молоденький,
Долю проклинає».
Повтори в тексті, мелодійність і пісенна народна мова зробили цю поезією майже народною піснею.
Не менш відома нашим співвітчизникам і пісня «Дивлюсь я на небо», яку більшість українців вважають народною. Мало хто знає, що вірш під однойменною назвою, покладений потім на музику, був написаний українським поетом М. Петренко. Цю пісню знали і співали багато поколінь українців, вона й сьогодні залишається популярною.
Не менш важливою за кохання темою для поетів романтичного напрямку була тема туги за минулою славою рідного народу. Любовна та патріотична лірика подавалася читачам у вигляді ліричних балад на тему кохання та епічних творів на тему боротьби українського народу за свободу й незалежність. У деяких з них відчувається нарікання на долю:
«Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?»
Започаткував романтизм в українській літературі Л. Боровиковський. Найбільше його творче досягнення — дванадцять неперевершених балад, яки були написані на сюжети відомих переказів українського народу. Більшість цих балад про щире кохання молодих людей, про щастя та долю. Прикладом такої поезії може бути балада Л. Боровиковського «Маруся».
Всесвітньо відомими стали й ліричні романси Є. Гребінки «Очи черные, очи страстные», «Ні, мамо, не можна нелюба любити» та деякі інші, які теж представляють собою яскраві твори українського романтизму. Вони й досі зачаровують нас своєю довершеністю й народністю.
Отже, українські поети-романтики своєю творчістю, піднесенням у ній найкращих людських почуттів, кохання і вірності, сприяли популяризації народної мови і, дбаючи про її визнання, вивели на світовий рівень.