Твір на тему: «Intermezzo» – вершина майстерності Михайла Коцюбинського у жанрі новели»
«Intermezzo» М. Коцюбинського — одна з найдивовижніших новел української літератури, яка виділяється з усіх творів цього жанру, написаних у ті часи, та привертає увагу своєю оригінальністю й особливістю. Слід зазначити, що одразу неможливо визначити не тільки жанр твору, а й літературний рід, до якого можна віднести «Intermezzo».
Новела написана прозою і містить в собі багато художніх описів, а ось монологів і діалогів в ній майже немає. Здається, що цей твір можна віднести до епосу, тим більше, що епічний жанр був найулюбленішим жанром М. Коцюбинського. Але при всьому цьому на початку твору письменник дає перелік дійових осіб, як це робиться у справжніх драматичних творах. Одразу ж стає зрозумілим, що дійові особи цієї новели дуже вже незвичайні. Це і Людське горе, і Залізна рука міста, і Сонце, і Ниви у червні, і навіть Моя утома. Це не персоніфіковані герої, бо вони не мають реплік, які дуже важливі для героїв будь-якого твору.
Коли я прочитав новелу, то було нескладно помітити, що вона має усі ознаки ліричного твору. Увага у творі зосереджується на почуттях і душевних переживаннях героя, якого можна вважати ліричним. Цей герой виписаний не в якихось конкретних подіях або обставинах, для письменника більш важливо простежити, як міцніє його рішучість, як відроджуються його сили, як на лоні природи змінюються його настрої і почуття. Не менш важливо для автора зобразити і духовне життя ліричного героя.
Можна сказати, що однією з головних особливостей новели «Intermezzo» є те, що написана вона з використанням прийомів драми, лірики та епосу, а тому називається твір новелою з великою натяжкою. Частина літературних критиків називають «Intermezzo» новелою, частина — поемою в прозі. Але за думкою більшості з них цю новелу можна по праву назвати вершиною українського імпресіонізму. Адже предмет зображення у творі — душа і боротьба двох «я» в людині, саме цьому і підкоряється в новелі усе інше. Є в новелі і так звана «настроєва композиція», коли саме від емоційного стану, від почуттів героя залежить, як буде відображений навколишній світ.
Про новелу М. Коцюбинського «Intermezzo» дуже багато написано та сказано, що підтверджує — це дійсно непересічний твір. М. Коцюбинському вдалося гармонійно поєднати заклик до боротьби і надзвичайну ліричність. Але автор не вдавався до гучних лозунгів, він тільки розкрив душу однієї людини, через світогляд якої показав весь жах політичної ситуації, що склалася в Україні на початку XX століття. На мій погляд, саме така художня манера має найбільший влив на читачів, більший, ніж нав’язування власної думки і постійні заклики.