Твір на тему: «Ідеї та натура Раскольникова» за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара» (варіант 2)
Роман « Злочин і кара» створювався в 1860-і роки, коли, за визначенням Ф. М. Достоєвського, в суспільстві панувала « хиткість в поняттях», «носилися в повітрі» дивні, «недокінчені» ідеї. Родіон Раскольников, головний герой роману, «піддається» однієї з таких ідей, яка стає смисловим центром всього твору.
Кожен герой у Достоєвського – носій певної ідеї, здається, що й герой існує, поки живе його теорія. У «романі ідей» теорія Раскольникова є центром, а ідеї інших героїв схожі з нею, перебувають у стані постійного діалогу (діалогічність художнього світу Достоєвського відзначав ще М. М. Бахтін). Особливий феномен «подвійності» в «Злочині і карі» представляє теорію Раскольникова, його життєвий шлях у багатьох варіаціях. Ідея Раскольникова про «тисячі добрих справ» зіставляється з економічною теорією Лужина про «цілі каптани». Це виявляє абсурдність спроби робити добрі справи за рахунок життя поганих людей.
Вже наприкінці роману Свидригайлов передрікає Раскольникову «дві дороги: або куля в лоб, або по Володимирці...» і сам «вибирає» один з можливих шляхів – в страшну грозу кінчає життя самогубством. Аркадій Іванович майже доводить Родіону, що «кров по совісті» допустима – у самого на совісті кілька смертей. Але, на відміну від Раскольникова, у нього немає віри – тільки «темна кімната з павуками», тому немає майбутнього. Родіона до кінця роману підтримує Сонечка, яка вказує йому інший шлях до порятунку.
Потрапивши на каторгу, Раскольников не відмовляється від теорії, незважаючи на те, що засланці не люблять і уникають його, незважаючи на те, що жити йому «огидно і нестерпно».
Крах ідеї, підпорядкованої холодному розуму, відбувається раптово, одним душевним поривом: «як це трапилося, він і сам не знав». Соня і Раскольников «нескінченні джерела життя» черпають в любові, вірі в «майбутнє, повне воскресіння». Мотив воскресіння також важливий у романі, він задається як символічний прообраз долі «вбивці і блудниці» за читанням «вічної книги» і переплітається з темою мертвотності міста, духовної смерті.
Таким чином, ідея Раскольникова наповнює роман глибокої філософської проблематикою, і її катастрофа символізує не тільки неспроможність «незакінчених» теорій, але і перевагу божественного, духовного, людського («совість є існування Бога в нас...») над холодними розрахунками, позбавленими моральних підстав. Саме тому, на мою думку, головна мета роману «Злочин і кара» - показати, що є православ’я, що є ідея Раскольникова і наскільки вона руйнівна для людини.