Твір на тему: «Ідея соборності та незалежності України і проблема ролі державного діяча в історії» за романом Пантелеймона Куліша «Чорна рада»
«Чорна рада» є віхою в історії української літератури. Окрім свого індивідуального значення, як першого історичного роману, цей твір ставить перед читачем багато глобальних питань, більшість з яких не втратили актуальності і по сьогодні. Якщо говорити конкретно, основні з них — це ідея незалежності об'єднаних українських земель і проблема ролі державного діяча.
Пантелеймон Куліш, беззаперечно, дуже вдало підібрав історичну епоху для роману. Саме тоді, під час Руїни, українська земля стала жертвою корисливих гетьманів, які переслідували скоріше власні мотиви, аніж ідею побудови єдиної держави, що призвело до катастрофи.
Вводячи нас в особливості життя 17 століття, автор з точністю передає усі історичні події та постаті. До останніх можна віднести, передусім, Івана Брюховецького та Якима Сомка — боротьба за булаву між цими персонажами виокремлена окремою сюжетною гілкою. Автор використовує простий прийом протиставлення і підводить нас до головної тези: національний лідер мусить бути незалежним і безкорисливим — інакше держава приречена. Врешті-решт перемагає не відданий народові Сомко, а московський кандидат Брюховецький, який згодом почне руйнувати автономію Гетьманщини.
Крім гетьманів вводяться додаткові герої, які не мають чітких прототипів, проте є типовими для того часу і грають ключову роль у розкритті основних проблем. Серед них особливо яскравими є образи сімей Шраменків та Череванів. Вони уособлюють усе українське козацтво з його звичками і традиціями. Доки у вищих ешелонах не вщухають баталії між гетьманами, ці сім'ї вирішують не менш важливі питання особистого характеру. За допомогою цих героїв Куліш показує типові настрої у суспільстві, яке поділилося на дві частини. Черевань — заможний козак, який збагатився на війні, але, переживши Руїну, втратив віру в ідею боротьби за суверенність України. У розмові зі Шрамом він висловлює думку про те, що краще наживатися там, де годують, бо нічого кращого на цих землях не буде. На противагу йому, старий Шраменко зберіг ідею у серці, він щиро дивується зневірі побратима: «Так оце й ти говориш! Нехай гине отчизна, аби нам було добре». Цим прикладом письменник підкреслює загальність такої ситуації, що, безперечно, було негативним фактором для боротьби за українську національну ідею.
Якщо поєднати два світи, гетьманський і народний, то очевидною стане та проста формула, яку намагався передати автор, розвиваючи проблеми, названі в тезі: суверенність можна вибороти лише тоді, коли і народ, і його лідер вірять у цю ідею і готові віддано їй служити.
Чи є актуальною ця проблема сьогодні? Нещодавно ми побачили, що саме через незгуртованість українського суспільства та його часткову пасивність відбулися криваві події, які і сьогодні залишають свій відбиток у нашій історії.
Отже, ідея незалежності соборних українських земель та роль лідера держави — ключові проблеми роману, відповіді на які протягом усього тексту твору обґрунтовуються автором і врешті-решт підводять читача до кінцевої думки: аби ідея не була приреченою на провал, лідер і народ повинні самі працювати собі на благо!