Твір на тему: «І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила!» за драмою Івана Кочерги «Свіччине весілля»
Багатостраждальна українська земля! Тяжкий і довгий шлях довелося тобі пройти, але вдалося зберегти вогник незалежності, правди і волі. Могутній український народ ні в які часи не терпів над собою знущань і завжди сміливо підіймався на праведну боротьбу зі своїми гнобителями, боротьбу в ім’я утвердження справедливості і волі.
Багато творів українських письменників і поетів було написано про цю боротьбу. Одним з таких творів стала і драма І. Кочерги «Свіччине весілля», в якій розповідається про пригнічений і темний Київ кінця XV — початку XVI століття. У ті часи існувало багато заборон, киянам було заборонено навіть користуватися світлом у власних оселях. Розповідається у драмі І. Кочерги і про боротьбу мешканців Києва за правду, за світло, за волю, про боротьбу людей, які не примирилися зі своєю долею, проти влади литовських гнобителів.
Київські ремісники були дуже обурені нестерпними утисками литовських князів, а їхній ватажок Іван Свічка рішуче заявляв:
«Життя не пошкодую,
А привілеї наші поверну!»
Герой драми вирушає на поділ з грамотою, що дозволяє киянам користуватися світлом і віддає її своїм товаришам-ремісникам, щоб ті «розсіяли нарешті сум нічний». Він закликає киян боронити свої законні права «грудьми і мечем». Стає так, що дуже скоро люди переконуються в тому, що миром їм ніколи не добитися справедливості, і підіймаються на боротьбу. Очолює боротьбу з поневолювачами Іван Свічка. Люди, не роздумуючи, йдуть за ним на смертельний бій з ненависним ворогом, бо шанують його світлий розум і безмежно йому вірять.
З часом недруги Івана Свічки змушені визнати розум, красу і силу ватажка повстання, він зворушує їх своєю непохитністю і мужністю. Навіть воєвода Ольшанський, коли одного разу побачив Івана, з заздрістю сказав:
«Не дивно, що вона
Князівської любові не схотіла».
Іван Свічка щиро вірить, що в майбутньому український народ звільниться від гніву експлуататорів і стане вільним, незалежним:
«Для вільного народу
Колись зоря займеться світова».
Ватажок повстання впевнений, що благополуччя і мир самі до людей не прийдуть. Ця впевненість залишається у нього до останньої хвилини життя і не покидає його навіть тоді, коли воєвода засуджує його на смертну кару.
Мужній, сміливий, непримиренний до насильства ватажок Іван Свічка викликає симпатії ще й тим, що був благородною і ввічливою людиною, ставився з великою пошаною до інших людей. Це була духовно багата, розумна людина, яка свято вірила у краще майбутнє своєї Батьківщини.
Пройшло двадцять три роки з того часу, як Україна засвітила свічку волі і незалежності. Нехай же вічно світить цей вогник волі нам і нашим нащадкам! А нам треба жити й працювати, щоб цей вогник горів незгасним яскравим полум’ям.