Твір на тему: «Хліб на столі»
Є кілька цінних понять у нашому житті стосовно землі, води, сонця, повітря і, звісно, хліба, адже останній, за народним прислів’ям усьому голова. У слов’янських народів була і завжди залишиться на першому місці турбота про дітей і виховання в них дбайливого і трепетного ставлення до хліба. Було навіть таке свято — перший сніп. Косарі надягали свої святкові, вишиті сорочки і виходили в поле. Так вони віддавали данину пошани і хвалу хлібові.
До хліба завжди ставилися особливо, його порівнювали з життям і сонцем. Хліб, наче жива істота, — наш годувальник. Пшеницю називають шанобливо — «її величність». За давньою легендою, богинею родючості Деметрою людям була подарована рослина — пшениця, яку вони виростили і зробили з неї борошно, а потім випекли першу хлібину. І з тих самих пір життя всього людства стало просто немислимим без нього. І справді: ні звана вечеря, ні весілля, ні простий щоденний сніданок не обходиться без хліба. Цей цінний продукт — вічний символ достатку і благополуччя. Неповага до нього завжди прирівнювалася до страшної образи, нанесеної людині.
Любов і повага до хліба повинна прищеплюватися в будь-якій сім’ї змалечку. Дітям потрібно пояснювати, що для того, щоб на столі лежала хлібина, потрібна колосальна праця багатьох людей. Одні працюють в полі, вирощуючи жито й пшеницю, інші на борошномельних заводах, роблячи з зерна борошно, і тільки після цього пекарі печуть нам хліб. Ми повинні бути вдячні за таку тяжку працю. Так вже повелося на рідній Україні, що ні в одній сім’ї не сідають за обідній стіл, якщо немає на ньому хліба. Він у кожної людини свій, улюблений. Адже сьогодні на хлібних комбінатах випікаються батони, білий хліб, чорний, житній, сірий, круглий, цеглинки і ще дуже багато різних сортів.
У хліба своя історія. Згадайте Велику Вітчизняну війну. У той час хліб був дійсно всьому головою. Чого коштував окрайчик хліба в обложеному Ленінграді?! Саме хліб врятував тисячі життів у цьому місті. Мабуть, тому літні люди, а особливо ті, хто пережив цю страшну війну, ніколи не викидають навіть крихти зі столу, вони їх збирають і віддають птахам. Таке дбайливе ставлення вони намагаються передати своїм дітям і онукам.