Твір на тему: «Гама почуттів Джакомо Джойса» за однойменним есе Джеймса Джойса


Рейтинг твору 4.13 на основі 15 голосів


Одним із засновників європейського модернізму був талановитий ірландський письменник Джеймс Джойс. Його твори відзначені сміливим експериментом зі стилем та мовою у відображенні внутрішнього світу людини. Втіленням модерністської поетики стало яскраве психологічне есе Джойса «Джакомо Джойс».

Як починається кохання? Може, з тремтячого погляду чорних зіниць, які жалять гострою голкою? А може, з привітного ніжно-рожевого рум’янцю, який спалахує на блідих щоках у той час, коли ти промовляєш якісь слова про буденні речі? Чи зі стукоту каблучків на лунких кам’яних сходах, які довго відгукуються у серці? І як впоратися з хвилею відчуттів, яка знову і знову огортає тебе? А дівчина, до якої спалахнули почуття, набагато молодша, до того ж твоя учениця, і, крім того, у тебе є дружина? Саме ці питання постають перед героєм ліричного есе Джеймса Джойса «Джакомо Джойс». Це есе написане у вигляді низки фрагментів, які створили своєрідний художній щоденниковий літопис історії кохання, потік асоціацій, переживань, спогадів героя.

Яка ж вона, його кохана? Шляхетна молода особа, «виплекана добором родових шлюбів та визріла в теплиці замкнутості її раси». Напівжінка-напівдитина: жінка, яка ще не втратила дитячості, та дівчина, яка ще не перетворилася на дорослу жінку. Вона викликає у свідомості закоханого асоціації то з «випещеним в неволі птахом», то з лошам, яке «з незграбною граційністю» йде слідом за матір’ю-кобилкою, то з «чорнявим курчатком», то з безсоромною одаліскою чи гадюкою.

За основу твору Джеймс Джойс узяв реальну подію із свого життя, коли він закохався в Амалію Попер, свою ученицю. Есе складається з фрагментів, які фіксують окремі миті їх любовних взаємин, відтворюють різні ракурси образу коханої та відображають спалахи почуття героя. Усі ці фрагменти у сукупності передають ритм кохання від першого до останнього кроку.

Ім’я коханої музикою звучить в душі. Серце стискається від нестерпного болю при думці, що її життя в небезпеці. Чути щасливий сміх, щебетання пташеняти, що змогло врятуватися після бурі. Душа перетікає в душу, потім — спустошення, і знову вона сповнена іншою душею. Пітьма Космосу, зоряне небо. Куди полетіла любов? Тільки порожнеча. У всього є свій початок і свій кінець. Любов приносить не тільки радість, а й муку. Тільки все одно не може людина прожити без кохання!