Твір на тему: «Дитинства золота колиска» за кіноповістю Олександра Довженка «Зачарована Десна»


Рейтинг твору 3.8 на основі 10 голосів


Треба прагнути до того, щоб виявити сутність свого народу, його характер, його високі благородні поривання і духовну красу...
О. П. Довженко

Ще й досі на Чернігівщині є звичайна селянська хата, в якій висить потемніла від часу дитяча колиска. А на білій стіні цієї оселі у сонячних променях виблискує фотографія славетного сина України О. Довженка. Він був генієм від природи, генієм від батька та матері. З часом він став неповторним митцем, якого виховала природа і працьовиті, мудрі, добрі люди, яких письменник навічно уславив у своїй повісті «Зачарована Десна».

У захоплюючій кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженку вдалося поетично відобразити високу моральність звичайних трудівників, їхню безмежну терплячість, тонкий гумор і тверезість мислення. Через увесь твір письменник проносить думку, що однією з найважливіших цінностей людства є праця. Тому людей, які змалку були поряд з талановитим письменником і драматургом, автор змалював прекрасними й величними у своєму трудовому подвизі. О. Довженко показав, як формувалася особистість майбутнього митця у трудовому селянському середовищі, як це середовище впливало на становлення уявлень маленького Сашка про добро і зло, про прекрасне й потворне.

У кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженко створив цілу галерею різноманітних народних характерів. Невтомною трудівницею, яка любила й поважала рідну землю, була матір письменника. Вона нічого в світі так не любила, як «саджати що-небудь в землю, щоб проізростало». У такій же любові до праці ця жінка виховувала і своїх дітей. Мати О. Довженка стала у повісті уособленням найкращих рис української жінки-матері. Упродовж усього життя вона буде хрестити у слід сину, проводжаючи його у дорогу, «стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх».

Не менш важливу роль у щасливому дитинстві письменника відіграв і батько. Неписьменний, але сповнений мудрості багатьох століть, богатирської краси і сили чоловік. О. Довженко підніс образ свого батька до рівня античного героя, до ідеалу, з якого можна писати і лицарів, богів, і навіть великих учених.

З не меншою любов’ю і повагою О. Довженко змалював у повісті образи прадіда Тараса й діда Семена, втіливши в них людську величавість і міць народного духу. Вони прожили довге і важке життя, впродовж якого знали тільки добро і труд. Западає в душу й образ дядька Самійла, що порався з «косою, як добрий маляр з пензлем». З задушевністю змальовано у повісті і всевидющу прудку бабу Марусину.

Усі ці люди створили для письменника «дитинства золоту колиску». Усі ці люди допомогли стати письменникові тим, ким він став, допомогли виховати широчінь і велич душі, яка відобразилася в змалюванні рідних і дорогих з дитинства людей, які його виховували і вчили, які наставляли на правильний шлях, людей з рідного українського народу, який О.Довженко натхненно оспівував, і для якого він творив.