Твір на тему: «Дворянство як міф про краще життя» за п’єсою «Мартин Боруля»
Серед великого жанрового й тематичного різноманіття української літератури одним з найкращих творів вважається п’єса І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», яку ще І. Франко називав кращою українською комедією того часу. Але актуальною вона залишається й сьогодні.
В основу цієї яскравої комедії покладено реальні події з життя самого письменника, а точніше — з життя його батька, який багато часу, сил та коштів витратив на те, щоб довести дворянське походження своєї родини.
Комізм подій, відображених у п’єсі, полягає в тому, що її головний герой Мартин Боруля, охоплений честолюбством і бажанням перейти у дворянський стан, втрачає майже усі кошти, а головне — повагу близьких і своє здоров’я у боротьбі за втілення в реальність своєї мрії. Цей герой викликає і жаль, і сміх.
Усмішку викликає бажання Мартина перевернути усе в своєму домі і поставити життя «на дворянські рейки». Він прагнув перевлаштувати колишні стосунки і порядки у родині на новий «панський лад». Мартин змушує жінку і дочку говорити, одягатися, чинити усі дії за дворянським етикетом, хоча не завжди такі стосунки і така поведінка могли бути прикладом для інших.
Голова родини, прагнучи потрапити до лав дворянства, поступово губить чесний і добрий моральний набуток, який отримав від предків і заробив своєю власною чесною працею. А рідні, спостерігаючи за тим, як змінюється поведінка Мартина, не гніваються, а лише дивуються, бо нові манери ніколи не були для нього природними. Будучи у багатьох поколіннях селянином-землеробом, Мартин Боруля врешті-решт розчаровується у своїй боротьбі за дворянство, адже на заваді до виконання його мрій стоїть одна-єдина неправильно написана літера у прізвищі, яку не можуть змінити ні нова поведінка, ні нові порядки в домі, ні великі гроші.
Дуже шкода добродушного і наївного Мартина, але якщо він і викликає сміх, то лише крізь сльози, сміх над нерозумінням того, що людина не повинна цуратися свого минулого, соромитися своїх предків і свого походження. Адже ставлення до людини залежить не від стану, який вона займає у суспільстві, а від власних її якостей, чесної трудової діяльності, щедрості і простоти у взаєминах з оточуючими.
Саме до такої думки приводить п’єса І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля», а ще до думки про те, що таких «Мартинів», які не розуміють, що є найважливішим у житті, можна зустріти і сьогодні. А щоб розплющити їм очі потрібно ще багато десятиліть.