Твір на тему: «Два листи Жульєну Сорелю: сину теслі у Вер’єрі і в’язню»
Жульєн Сорель — головний герой роману Стендаля «Червоне і чорне». Проаналізувавши цей твір, життя його головного героя можна поділити на три етапи. Це життя юнака у власній родини, життя у світському суспільстві та останні дні, які герой провів у в’язниці. Якщо було б потрібно написати листа Жульєну, то я звернувся б до нього під час першого та останнього етапу його трагічної історії. Написав би я приблизно так:
«Добридень, шановний Жульєн Сорель!
Ти мене зовсім не знаєш, а ось я, як читач роману «Червоне і чорне», знаю про тебе майже все. І поки ти знаходишся у своїй родині, поки ти ще не вилетів з батьківського гнізда, я хочу тебе попередити.
Добре зрозуміло, що ти й думки не маєш залишитися з батьком та братами, не бажаєш жити, як жили вони, працюючи заради грошей, і витрачаючи ці гроші заради праці. У своїй сім’ї ти завжди почував себе чужим, не було у тебе друзів і серед однолітків. Хтось може сказати, що причина твоєї самотності крилася у твоїй несхожості на інших, але я вважаю, що все значно проще – ти ніколи не бажав зрозуміти інших і не звертав уваги на тих людей, які тебе оточували і, можливо, бажали тобі добра.
Ти прагнеш набагато більшого, прагнеш прорватися у вищій світ, отримати там повагу і становище, завоювати популярність і можливість витрачати стільки грошей, скільки бажаєш. Вже з юних років ти був занадто честолюбним і егоїстичним для того, щоб побудувати гідну кар’єру і здобути повагу оточуючих достойним чином. Замість цього ти обрав найпростіший і найбільш швидкий спосіб досягнути мети. Ти зайнявся вивченням богослов’я і досяг успіхів у цій науці. Син теслі, волею долі ти потрапив у будинок мера міста, де отримав місце гувернера. Тут би тобі і зупинитися, спробувати заслужити авторитет своїми знаннями і працею, але честолюбство і користолюбство перемогли. Якби ти хоч на хвилинку зупинився і замислився над своїми вчинками, цілком можливо, що твоє життя склалося б зовсім по-іншому.
Але склалося саме так, як склалося. Тож щасти тобі, і прощавай».
Написав би я листа Жульєну Сорелю і тоді, коли той потрапив у в’язницю:
«Вітаю, тебе, нещасний в’язню Жульєне Сорель!
Можна багато розмірковувати про ступінь твоєї вини у всьому тому, що ти накоїв. Але особисто я бажаю висловити власну думку щодо подій, які передували твоєму арешту.
Я вважаю, що твоє засудження — цілком логічне завершення твого не зовсім гідного життя, покарання за використання чистого та відданого кохання жінки для досягнення своєї мети. І хоча ти й розкаявся, (я не впевнений, що щиро), але це каяття було запізнілим і ставлення більшості людей, незалежно віх їхнього становища, вже не змінилося. Я не буду тебе втішати і критикувати, цілком можливу, дехто буде вважати мене занадто жорстоким, але я вважаю, що ти отримав саме те, що заслужив. Бог тобі суддя, а ніяк не я. Отже, прощавай назавжди, честолюбний і пихатий Жульєне Сорель, бідна душею і мізерна своїми прагненнями людина!»