Твір на тему: «Духовні спадкоємці Телля»
Великий німецький поет Фрідріх Шиллер колись написав: «Ні, для моїх високих ідеалів сторіччя поки не дозріло. Я – громадянин тих сторіч, що прийдуть…». Для німців Шиллер значить так само багато, як Шевченко для українців, Пушкін для росіян. Він автор «Оди к радості», яку Європа вибрала своїм гімном. Якщо уважно прислухатися, то це вакхічний твір, який прославляє радість, життя та вино:
«І черв’як утіху знає
І небесний херувим.
Станьмо дружною сім’єю
Жити правдою й добром
Присягаю цим вином…»
Німці дуже поважають та люблять свого поета та створеного ним літературного героя, вони проводять виставки, свята у шиллерівському Веймарі і в Мірбаху, в якому він народився.
Але чим Шиллер заслужив таку любов та повагу до своєї творчості і до себе? Він великий німецький драматург і поет, виразник ідей просвітництва – рівності, свободи, справедливості, можливості особистості бунтувати проти деспотизму. Він створив народну драму «Вільгельм Телль», у якій сказано про право людини на особисту свободу та про боротьбу за національну незалежність Німеччини.
Поет народився 10 листопада 1759 року. Він з дитинства любив спектаклі середньовічних містерій і вистави лялькового театру.
Пізніше хлопчика віддали до латинської школи, а згодом до семінарії. Найбільше хлопчика цікавили твори Горація, Овідія, Вергілія. Саме звідти Шиллер зрозумів, що літературі потрібен справжній народний герой. Він почав писати вірші і шукати зрозумілого усім, того самого героя.
У своїй видатній драмі він вирішує зробити своїм героєм одинака. Вільгельм Телль не ватажок, він провідник долі. Він не тільки влучний стрілець, а відзначений долею обранець. Та й народ у драмі вже не просто юрба, не просто натовп. Це спільнота, яка склалася з героїчних особистостей, кожна з них так само в змозі очолити війну за незалежність, кожна з них рівна Вільгельмові. Саме так з’явився образ, необхідний для правильного виховання народного характеру. Причому спочатку Вільгельм Телль поступливий і миролюбний, схильний не боротися проти образ і довго їх терпіти:
«Хай кожний вдома буде жити в тиші,
Хто сам сумирний, того лишать з миром…».
Вільгельм Телль щиро вірить, що послух та терпіння принесуть свої плоди і все само собою минеться, але з часом дійсність руйнує його ілюзії. Коли Вільгельм дивом рятується з австрійського заточення, в якому опинився після непокори австрійському наміснику, його серце вже горить незгасимим вогнем помсти:
«Так, є кінець насильству і тиранам
Коли жорстоко розтоптані права
І гніт нестерпний
Тоді разючий залишиться меч…».
Слід зазначити, що у героя драми Ф. Шиллера у всі часи було багато духовних нащадків, які вірили у те, що будь-які суспільні проблеми можна вирішити мирним шляхом, вірили у те, що без боротьби можна змінити навіть хід історії. При цьому більшість з цих послідовників рано чи пізно розчаровувалися у своїх поглядах.
Найбільш усього образ Вільгельма Телля цінували письменники XIX століття, які пропагували гуманізм і щасливе життя, можливість зробити світ кращим виключно цивілізованими методами без використання сили. Не менше значення драмі «Вільгельм Телль» придавали і українські митці. Підтвердженням тому можуть бути слова М. Куліша, сказані у передмові до альманаху «Хата»: «Нехай воно й буде собі до любої вподоби кожному, хто розуміє всяку красу і правду, якою б її мовою не вимовлено. Нехай читають Пушкіна і Гоголя наші земляки, нарівні з Байроном, Шиллером і Міцкевичем…».