Твір на тему: «Добро і зло в житті та в душі» за новелою Миколи Хвильового «Я (Романтика)»
Новела «Я (Романтика)» М. Хвильового має ліричний зачин, з якого і постає реальний, зримий образ неньки-України: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія». Мати приходить до свого сина, коли той між жорстокими битвами отримує хвилинку на перепочинок. «Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя нестерпна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом», — каже герой новели.
Але поступово в подіях наростає відчуття тривоги, і в очах матері син бачить «дві кришталеві росинки». Але над чим же плаче ненька-Україна, чому ж в очах рідної для героя людини виступають сльози? Мабуть, ці сльози з’являються через дилему вибору між добром і злом, фанатизмом і гуманністю, сліпою відданістю абстрактній ідеї і людяністю. Автор прагне осмислити протиставлення добра і зла, темного і світлого, двох сторін одного «я», що живуть у душі героя.
З одного боку виступає людина, а точніше інструмент, який повинен вершити суд за «революційною справедливістю», з іншого — син, який вміє бути ніжним, який невидимою силою пов’язаний з матір’ю.
У новелі «Я (Романтика)» М. Хвильовому вдалося по-новому розкрити перед читачами одвічне протистояння життя і смерті. Ось стомлений син, який підкреслює, що «Я — чекіст, але я і людина», шукає на старечих долонях матері справжнього спокою. І в ці хвилини хочеться вірити, що ця людина чинить насправді справедливий суд від імені народу. Але терзається між двома початками душа бунтівного сина Андрія, адже «Тагабат — людина, з холодним розумом і з каменем замість серця». Герой не бачить жодного виходу зі становища, в якому опинився. Саме таким він викликає співчуття, але в той же час постає питання: «А хіба не сам він обрав свій шлях, власну долю?».
М. Хвильовий своєю новелою намагається підвести читачів до висновку, що такий жорстокий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, повністю відданий ідеї, але який «голови не загубив» у критичні хвилини. Розмірковуючи над твором, кожен з нас все більше і більше розуміє, що подібна фанатична відданість будь-якій, навіть найсправедливішій ідеї, несе лише зло, руйнує людське «я», людську особистість, вбиває почуття розуміння правди і добра, почуття справедливості.
Новела М. Хвильового «Я (Романтика)» стала своєрідним засобом викриття несправедливості та жорстокості пореволюційного суспільства і нової радянської системи. Адже прагнення вбити в собі все людське, знищити добро в ім’я примарної ідеї, призводить до переродження і морального руйнування людини.