Твір на тему: «Добро і зло в оповіданні Антіна Лотоцького «Михайло-семиліток»
Про героїчне минуле українського народу, про його одвічну боротьбу проти іноземних загарбників і поневолювачів, про велику мужність наших предків, про життя славетних ватажків ми дізнаємося не тільки з історії України, а й зі сторінок літературних творів на історичні теми. Одним з таких творів є й оповідання відомого українського письменника А. Лотоцького під назвою «Михайло-семиліток».
У творі розповідається про напад печенігів на Київ і боротьбу киян проти ворога. Головний герой оповідання — син князя Володимира Михайлик. Хоча він був ще зовсім маленький, а вже вмів добре їздити на коні і стріляти з лука: «Славний був лицар князенко Михайлик-семиліток. Батько його дуже любив, любив його й увесь народ». З самого дитинства у хлопчика виявлялися незвичайні здібності, він чув і бачив те, що ніхто інший не міг чути і бачити.
Ворожбити попереджали печенігів, що ті ніколи не візьмуть Києва, доки в ньому буде залишатися маленький князь Михайло: «Се його побут у мурах міста не дає вам здобути Києва». І тоді загарбники склали хитрий план: вони придумали вимагати у заставу у князя Володимира саме його сина Михайлика.
Князь не погоджувався на це, і тоді в Києві зібрали віче, яке теж було спочатку проти цих умов, адже «любили кияни Михайлика, бо хоч він ще й маленький був, а вже могли пізнати в ньому доброту й хоробрість. Вже тепер бачили вони в ньому свого будучого князя, що принесе славу Києву та Вкраїні». Та все ж таки народ погодився віддати Михайлика печенігам — це зробили своє діло чорні печенізькі духи.
Хлопчик добре зрозумів, що готував ворог и дуже засмутився через те, що люди не відчули великої небезпеки і своїм рішенням прирекли себе на загибель. Хлопчик сам зробив вибір — Михайлик прирік себе на вигнання і покинув рідний дім, «аж поки весь народ не прийде до свідомості», яка в нього сила і хто він є насправді. Та перед від’їздом з Києва він без сторонньої допомоги звільнив рідне місце від печенізької навали. Михайлик пролетів через ворожий табір і: «що махне мечем по правий бік, — то ворог, як зрубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться».
А потім відправився юний рятівник далеко-далеко від Києва, поставив Золоті ворота й до нашого часу стереже свою рідну землю від ворога. Така відданість Батьківщині і співвітчизникам маленького хлопчика може й сьогодні служити прикладом самовідданості країні та патріотизму, прикладом для нас і майбутніх поколінь українців.