Твір на тему: «Добро і зло» у творі Євгена Гуцала «Сім’я дикої качки»


Рейтинг твору 4.14 на основі 14 голосів


Прийшов до лісу, назбирав ягід, грибів, трав. Присів на галявинці, милуєшся неймовірною красою, душа немов відпочиває, відлітає далеко-далеко, туди, де білі пухнасті хмарки клубочаться та граються з сонцем у піжмурки, а вітерець тим часом легко обвіює з усіх усюд, доносить літні пахощі малини й стиглих суниць. Все це — незліченні дари нашої матінки-природи. Вона радісно стрічає нас щоразу, залюбки віддає нам усі свої дари та нічого не просить у відповідь. А чим ми, рідні діти, їй відповідаємо?

Цю проблему зобразив Євген Гуцало у своєму творі, що стане наукою й для дітей, і для дорослих, «Сім’я дикої качки». В оповіданні наявні можливі ставлення людини до природи: добро й зло.

Героїнею, що уособлює добро в оповіданні, є Тося. Вона — добра та чуйна дівчинка, що любить і захищає природу. Тося ще спочатку застерігає Юрка: не потрібно чіпати диких каченят, без води вони помруть! Коли Юрко відмовляється прислуховуватися до порад дівчинки, вона відважно намагається врятувати каченят від загибелі. Дівчинку підтримують сільські хлопці: вони допомагають їй у цій добрій справі. Тося — приклад для всіх нас, адже ми маємо любити природу, бути вдячними за все, що вона нам безкорисливо дарує, як і ця героїня.

Уособленням злісного та жорстокого ставлення до природи є Юрко — міський хлопчина, що приїхав у село до бабусі. Юрко намагався приручити диких каченят задля власного самоствердження, адже єдиною метою цих дій було довести, що він — справжній мастак. Хлопець хотів лише похизуватися перед друзями з села. Причиною вияву жорстокості щодо каченят, на мою думку, була невдала риболовля. У цьому і є сутність людської натури: коли нам щось не вдається, завжди хочеться досягти вершин у чомусь іншому, довести, що на щось-таки здатні. Я щиро вірю, що всі ми знаходитимемо інші шляхи подолання тимчасових невдач, не вдаючись до жорстокості та не маючи на меті заподіяти комусь зло.

Наприкінці оповідання Юрко все-таки в душі визнає свою помилку, проте тепер надто пізно. Якби ж було можливо повернути час! Може, тоді б він не кривдив маленьких каченят, і з Тосею не сварився б! Каяття хлопчика гідне поваги, і це — ще один важливий урок для читачів від автора: ніколи не пізно покаятись у своїх вчинках.

На мою думку, Євген Гуцало вдався до проведення паралелі «добро-зло», або ж «Тося-Юрко», щоб донести до нашої свідомості всю важливість кожного нашого діяння та навіть бездіяльності. У будь-якому випадку нам слід залишатися людяними та милосердними, докладати всіх зусиль задля збереження природи та захисту братів наших менших. Можливо, саме тоді у світі запанує гармонія, якої так не вистачає зараз.