Твір на тему: «До чого ж зрештою треба дослухатися в житті: до розуму чи до серця?»
Усе людське життя складається з послідовності певних кроків. Щоправда, не кожен з них веде вперед. Напрямок нашого руху — в бік прогресу або регресу — залежить від прийняття тих чи інших рішень. Ми часто чуємо, що кожна людина несе відповідальність за свої дії. Нам постійно твердять про важливість прийняття правильних рішень. Але чим ж врешті-решт треба керуватись, крокуючи в майбутнє — до свого серця чи до розуму?
Безперечно, кожна людина творить собі життя власними руками. Усім нам пощастило більше за попередні покоління, а майбутнім поколінням пощастить ще більше за нас. Чому? Тому що у нас є досвід наших предків, бабусь та дідусів, мами та батька. На превеликий жаль, ми не завжди вміємо правильно ним керуватись, вчитись на чужих помилках.
Як відомо, українська література — це неймовірно глибокий колодязь мудрості, з якого досвід можна черпати вічно. Опираючись на неї, ми можемо проаналізувати, які рішення приносили більшу користь: ті, яким надавали перевагу, корячись розуму, чи ті, які обирали, слухаючи серце.
Прикладом, який я хотіла б оглянути, це історичні події 1663 року, описані в романі великого українського письменника Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Зокрема, героєм, на якому я хочу сконцентруватись, є гетьман Яким Сомко. На жаль, він потерпів поразку в боротьбі за владу і потрапив у полон. Згідно з твором Куліша, у Сомка був вибір: втекти від смерті чи прийняти її. Його побратим, щирий козак Кирило Тур запропонував допомогу гетьманові. Не секрет, що Сомко благородно відмовився від такої пропозиції. У цьому випадку він керувався тим, що йому підказувало його серце.
Та чи можна вважати такий вчинок корисним для українського народу? Безперечно, Яким Сомко проявив свою чесність і ту людську рису, яка притаманна небагатьом — вміння гідно приймати поразку. Але з іншого боку, чи був його такий крок корисним для українського народу, якому він клявся вірно служити? Можливо, якби гетьман погодився на пропозицію Кирила Тура, то з часом йому все ж вдалося б здобути владу і об’єднати Україну, створивши сильну державу?
Водночас історія піднесла нам протилежного до Сомка героя — гетьмана Івана Брюховецького, який підступом і брехнею переміг Якима. У творі розкриваються тільки негативні риси кошового гетьмана-зрадника. Проте чи можна стверджувати, що у такого героя, як Іван Брюховецький, немає жодних добрих людських рис? Допоки людське око не має здатності заглядати в душу, сказати про це напевне ніхто не зможе. Задля перемоги Брюховецький керувався своїм розумом, уважно вивчивши потреби простого народу та продумавши план того, як переманити їх прихильність до себе. Можливо, якби він прислухався до свого серця, то не став би боротись за владу взагалі. Звісно, для України такий поворот подій був би тільки на краще, але саме перемога в битві за владу була кроком вперед для кошового гетьмана.
Точної відповіді на питання, поставленого в темі твору, не існує. Кожен має свою голову на плечах, кожна ситуація має свій підхід. Важливо пам’ятати одне: тільки ти несеш відповідальність за те, що вчинив, і не важливо, що вплинуло на твоє рішення.