Твір на тему: «Дехто вмирає, так і не народившись»
Одного разу український письменник Павло Загребельний сказав, що дехто вмирає, так і не народившись. Цілком ймовірно, що він мав на увазі далеко не аборти. Духовна смерть є страшнішою: фізична присутність у цьому світі ще не гарантує відчуття того, що живеш. Тож деякі на смертному одрі шкодують, що просто існували, а не насолоджувалися кожним моментом.
Звісно, ніхто не втече від буденності: доводиться і шкарпетки прати, і на роботу їздити, і яєчню смажити. Але у якийсь момент дорослішання це починає бути основним видом занять. І попри наявність домашніх турбот, виконання професійних обов’язків, нічим іншим займатися чомусь не виходить. Зосередженість на буденному, відмова у позитивних враженнях та маленьких радостях і є основним гріхом, про який шкодують 80-річні. Мовляв, не бачили, як виросли діти, недостатньо проводили часу із батьками, недостатньо кохали.
А з іншого боку, життя пусте, коли нічого не хочеш досягнути, не маєш жодної мети, не користуєшся можливостями, які подарувала тобі доля. І знову ж таки, про це шкодуєш лише коли залишилося мало часу.
Історію з такою думкою розповідає у своєму романі «Життя у позику» Еріх Марія Ремарк. Молода бельгійка Ліліан хвора на туберкульоз без можливості одужання. Останні місяці свого життя проводить у подорожах Європою, де пробує все те, чого не знала раніше. Вона навіть зустрічає гонщика Клерфе, у якого закохується. Але він помирає, а невдовзі, через шість тижнів, не стає і її. Але це історія про молоду жінку, яка насмілилася пізнати інше життя тільки перед обличчям смерті.
Сьогодні, у час неймовірного розвитку цифрових технологій, кожен може дізнатися історію реальної людини, яка кинула виклик хворобі чи нещастю, і почала жити щасливо. Наприклад, дуже відомим став Нік Вуйнич. Він народився із рідкісною патологією — відсутністю чотирьох кінцівок. Але це не завадило йому жити повноцінно. У нього є син та дружина, він подорожує світом, і своїми виступами надихає людей не здаватися.
Давно, ще Григорій Сковорода говорив, що з усіх утрат втрата часу найтяжча. Згаяні хвилини не можливо повернути чи наздогнати. Тому час, який відведений для життя кожному, слід використовувати із користю та задоволенням: ставити цілі, досягати їх, кохати, ризикувати. Адже ніколи не знаєш, коли прийде твій останній момент. А нікому б не хотілося вмирати так, ніби ніколи й не жив, та шкодувати за втраченими можливостями.