Твір на тему: «Байка «Щука» Леоніда Глібова»
Як відомо, такий популярний у всі часи жанр, як байка, зародився ще в стародавній Греції. Відтоді й до сьогодні байки є невід’ємною складовою літератури більшості народів світу. Не є виключенням й українська література, в якій яскравими представниками цього жанру стали Г. Сковорода, Л. Глібов, П. Глазовий та інші, не менш талановиті митці.
Генієм української байки заслужено вважається Леонід Глібов. У його творчому спадку налічується велика кількість байок, кожна з яких має оригінальний і неповторний сюжет. Окрім вигаданих поетом сюжетів можна знайти немало творів, в яких автор переніс велику кількість вже відомих байок на національний ґрунт і наповнив їх народними характерами, образами й деталями.
Старовинний сюжет байки про нерозумних суддів, яких дуже легко можна заплутати і перехитрити, відомий з давніх часів. Саме цю тему Леонід Глібов талановито розвинув у своїй байці під назвою «Щука». У цьому творі головна героїня — спритна Лисиця. Вона легко обдурила недолугих суддів і врятувала від справедливого покарання свою спільницю, таку ж саму злочинницю, як і вона сама, хижака і ворога усіх мешканців ставків та річок — безжалісну Щуку.
У цьому творі автор використовує алегоричну форму і показує кризу судової системи тогочасного суспільства. Достатньо лише подивитися, хто був суддями у цій байці: «Якісь два воли, одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа». Не дивно, що Лисиці так легко вдалося обдурити цих «шановних суддів». Їй достатньо було виголосити палку промову про те, що над «розбійницею треба вчинити «праведний суд». Врятуванням вона віддячила своїй подрузі Щуці за «линів гарненьких» і «щупачків», яких та інколи підкидувала, рятуючи її від голоду.
Незвичайно виразною є мова цієї байки. Вживання автором пестливих і просторічних слів — «сотенька карасиків», «темненько», «частенько», «притаскали», «обідрала» тощо, а також народних прислів’їв — «катюзі буде по заслузі», допомагає найбільш повно розкрити особливості характерів героїв байки.
Ситуація, описана в байці Леоніда Глібова «Щука», настільки зрозуміла і показова, що поет навіть не подає її мораль. А останній рядок цього твору «І щуку кинули в річку» навіть став афоризмом, що влучно характеризує подібні сюжети, коли злодій легко уникає покарання і безкарно продовжує чинити свої злочини.