Твір на тему: «Антивоєнна лірика Ліни Костенко»
Війна. П’ять звичайних літер ніколи ще не видавалися такими страшними, ніколи ще в них не було стільки горя, лиха, розпачу. Для когось війна — це змога досягти мети, а для когось — тяжка павутина, що окутує все найрідніше. Для Ліни Костенко війна була страшною сторінкою життя. Поетеса зустрілася з цим жахливим явищем віч-на-віч ще в дитинстві: коли їй було одинадцять років, у двері їхньої затишної хатини постукала війна. Про це згадує шістдесятниця у своїй поезії:
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Найбільше з антивоєнної лірики Ліни Василівни Костенко вражає поезія «Пастораль ХХ сторіччя». Назва вказує на те, що в цій поезії має ідеалізовуватися ХХ сторіччя: воно має постати перед читачами могутнім, величним, виблискуючи золотими медалями відкриттів та винаходів. Проте ХХ сторіччя виявилося не таким щасливим і безтурботним: виблискувало воно разючими втратами, гіркими сльозами. У вірші «Пастораль ХХ сторіччя» троє хлопців, «кирпаті сільські аргонавти», розбирали у полі гранату. І хоч війна вже закінчилася, та сліди її назавжди в’їлися в окроплену горем землю:
Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров’ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить.
Під горою стояла вагітна, як поле, мати.
І кричала та мати:
— Хоч личко його покажіть!
Пронизує до кісточок поезія «Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!». Ліна Костенко нібито пише послання від імені усіх радянських жінок, чиї рідні загинули на війні, жінці з «протилежного табору» — старенькій німці. Вона не засуджує її, проте ставить їй влучне «антивоєнне» питання:
Я не скажу ні слова тобі злого.
Твій, може, теж загинув на війні.
За що він бився, Магдо, проти кого?!
Він не кричить «Хайль Гітлер!» на стіні?
І справді, людство має розуміти та усвідомлювати, проти кого та за що воно бореться, віддає життя сотень, тисяч, мільйонів. Адже війна — це завжди трагічність, печаль, втрачене життя, це страшні пекучі сльози, невимовний біль. Якщо ми готові до таких страшних подій, то маємо чітко розуміти наслідки:
Великий день… Великдень Перемоги…
Все ж наче вчора. А літа минають…
На проводи, в степу біля дороги,
своїх солдатів вдови поминають.
Отже, у наш час антивоєнна лірика Ліни Костенко як ніколи актуальна, адже ми перебуваємо у стані неоголошеної війни. Кожен має пам’ятати про похмурі наслідки будь-якої війни та цінувати золоті секунди миру та спокою. Варто бути такими оптимістичними, як відома шістдесятниця Ліна Василівна Костенко, вірити у світле майбутнє нашої країни!