Твір на тему: «Актуальність п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло»

Повсюдна українізація була складовою частиною політики радянської влади 20-х років XX століття. За тих часів почався активний розвиток української культури і мови: створювалися національні спілки, видавництва, школи тощо, митці повірили у свободу слова і творчості. Та недовго раділи патріоти України, бо процес українізації дуже скоро припинився, а обмежені міщани лише підтримували те, що відбувалося в державі і використовували дедалі виразніші форми неприйняття усього українського. Саме цей процес показав у своїй п’єсі «Мина Мазайло» видатний український письменник і драматург М. Куліш.

Цю драму недаремно називають філологічним водевілем, адже всі події твору і його проблематика торкаються одного питання: неповторності української мови і культури. У героїв твору ця проблема вирішується по-різному. Головний герой драми, Мина Мазайло, не може позбутися комплексу національної другосортності і бажає змінити своє українське прізвище на більш «милозвучне», схоже на російське: «Двадцять три роки носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті — Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло!». Від цих міркувань становиться смішно, смішно й від того, як Мина від кореня «маз» намагається вигадати щось, на його погляд, більш путяще.

Таким же точно вірусом ненависті до усього українського заражені й інші члени родини Мазайла: і дружина Мотрона, і дочка Рина, і його тітка Мотя із Курська. Не менш безглуздо і смішно виглядають потуги Мини вивчати «правильну» російську мову, для чого він навіть наймає вчительку. Відданим українській мові та національним традиціям залишається лише син Мазайла, але він занадто сильно цим захоплюється, що теж виглядає неприродно. У п’єсі родина Мини Мазайло виглядає комічно, а, водночас, і трагічно: у своєму прагненні відмовитися від українського коріння і забути своїх предків.

Однак сміх швидко вщухає, бо згадується, що й сьогодні на кожному кроці можна побачити таких саме «Мазайлів», які будь-якою ціною намагаються відірватися від усього рідного, українського, скрегочуть зубами і нервово сіпаються лише від думки про стрімкий розвиток національної культури у сучасному суспільстві.

Проте не слід хвилюватися, адже більшість наших співвітчизників все ж є прихильниками подальшого розвитку національної культури, як і син Мини Мокій. Цей молодий хлопець щиро захоплювався літературою та культурою рідного народу. Ще один з героїв драми, дядько Тарас, теж мріє про відродження величі рідної країни і захоплюється історією української держави. Та наречена Мокія, яка спочатку була прихильницею міщанських поглядів на українізацію, з часом розуміє, що будь-кому не варто «топтати» своє коріння.

Отже, п’єса М. Куліша «Мина Мазайла» залишається актуальною і в наш час. Бо нам ще дуже рано безтурботно сміятися над героями твору, у яких відсутня самосвідомість. Та я впевнений, що колись у нашій рідній державі зовсім не залишиться «Мазайлів», а будуть щасливо жити справжні громадяни, сповнені свідомості свого національного обов’язку.